"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Травень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 88
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Четвер, 19.10.2017, 05:35
Головна » 2009 » Травень » 2 » ВЕЛЬЧ В.Д.: ЄВРОАТЛАНТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА ПРОТИВАГУ БАГАТОВЕКТОРНІЙ БЕЗПЕРСПЕКТИВНОСТІ
ВЕЛЬЧ В.Д.: ЄВРОАТЛАНТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА ПРОТИВАГУ БАГАТОВЕКТОРНІЙ БЕЗПЕРСПЕКТИВНОСТІ
12:53

Сімнадцять років тому Україна здобула свою незалежність, і близько п’ятнадцять з них веде активну співпрацю з Північноатлантичним альянсом. Проте, навіть через стільки років ми ще не є членами НАТО. За цей час питання євроатлантичної інтеграції набуло особливої ваги і трансформувалось у комплексну проблему українського суспільства, яка потребує неодмінного вирішення.
Питання євроатлантичної інтеграції є непростою та суперечливою темою для української політики. Попри тверді обіцянки політичних сил сприяти інтеграції до НАТО, за останні роки цей процес швидше загальмувався.
Так, вище керівництво України неодноразово проголошувало курс на Захід. В даному контексті мова іде про НАТО. Хоча говорити саме про «прагнення» важко, так як в залежності від зміни правлячої верхівки, отримуємо кожного разу «щось нове».
 Та ситуація, яку маємо сьогодні, вимагає покращення. Відсутність консенсусу політичних еліт навколо проголошеного курсу, низька суспільна підтримка, за рахунок незначного рівня поінформованості населення, плюс незначні зрушення в економічній та соціальній сфері вимальовують не надто райдужні перспективи.
 Говорячи про співробітництво України з НАТО варто розпочати з того, що станом на сьогоднішній день Україна - єдина з держав СНД оцінюється експертами Freedom House як "вільна держава". За результатами демократичних і ринкових трансформацій вона знаходиться серед таких країн, як Болгарія, Румунія, Сербія, Туреччина, Хорватія, які або вже стали членами ЄС, або безпосередньо претендують на це [1]. Але подальше просування до європейських стандартів потребує узгоджених дій всіх впливових політичних сил.
Так, на відміну від країн ЦСЄ і Балтії, в Україні не склалося стабільного політичного та суспільного розуміння питання євроатлантичної інтеграції. Ставлення багатьох політичних сил до євроатлантичної проблематики є релятивним і залежить від політичної кон'юнктури. В Україні завжди існувала опозиція курсу на зближення з НАТО, а правлячі еліти змінювали свої тактичні пріоритети з кон'юнктурних міркувань.
Підтримка курсу на євроатлантичну інтеграцію змінюється в Україні з приходом кожного нового парламенту та уряду. Особливо помітним це стало після 2004 року, відколи «питання НАТО» є свого роду розмінною картою різних політичних сил за голоси електорату. Українська еліта остаточно була поділена на тих, хто «за» та тих, хто «проти», потягнувши з собою й розкол українського суспільства.
У руслі обговорення перспектив співробітництва України та Північноатлантичного альянсу, було б зовсім некоректно упустити також момент вагомості суспільної думки, щодо вступу в НАТО.
Тут перш за все потрібно вести мову про доцільність проведення всеукраїнського референдуму стосовно даного питання. Звичайно, хоча даний крок не обов'язковим при вступі країни до НАТО, але він має ряд переваг. По-перше, його підтримують дві найбільші політичні сили - ПР і БЮТ, які разом мають в парламенті конституційну більшість. По-друге, інтеграція за результатами референдуму матиме високу внутрішню і міжнародну легітимність, що має особливе значення, враховуючи ставлення до цього питання уряду Російської Федерації. Результати референдуму роблять процес інтеграції незворотним. З іншого боку, інтеграція без достатньої підтримки у суспільстві, за великої кількості опонентів може призвести до внутрішньополітичного конфлікту. Тоді інтеграція України в НАТО значною мірою залежатиме від політичної конфігурації.
Якщо ж шлях референдуму найбільш реальний, то зрозуміло, що державі необхідно зосередити зусилля на забезпеченні підтримки ідей євроінтеграції в суспільстві.
Однак, серйозна просвітницька робота щодо НАТО в Україні практично не ведеться.
Мабуть, мало кому відомо, що упродовж 2004-2007 років в Україні діяла державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції. Незважаючи на значні труднощі у бюджетному фінансуванні, програма не виконувалась навіть при наявності чималих державних коштів. Негативні наслідки реалізації програми відображенні в падінні рейтингу підтримки ідеї вступу України до НАТО з 30% до 17%.
Загалом ми маємо ряд ключових проблем, які перешкоджають інформуванню громадськості щодо НАТО:
1) Політична легітимність. БЮТ і НСНУ – «за» (хоча по-різному). Але навіть вони відмовляються від практичної діяльності в цьому напрямку, зважаючи на низьку популярність ідеї євроатлантичної інтеграції. Партія регіонів не може чітко визначити свою позицію. На словах вона за вступ до НАТО після позитивного результату референдуму, а на практиці проводить антинатовські гасла і заходи.
2) Історичні стереотипи і міфи. Росіяни для пересічного українця «свої». Відповідно НАТО - «чужі». Окремі політичні сили використовують радянську риторику щодо НАТО для збільшення власної підтримки. А пропаганда ж в СРСР була досить професійною. Відтак, діють застарілі штампи в баченні НАТО (як в Україні, так і в Росії та в інших країнах СНД).
3) Залежність інформаційного простору, який значною мірою перебуває під зовнішнім (а конкретно, під російським) впливом. Значна частина мешканців південно-східних областей отримують інформацію головним чином з російських медіа, де інформація про НАТО спотворена. Натомість, велика частина українських медіа перебуває у приватній власності, що робить їх залежними від політичних чи бізнес-інтересів власників, які не занадто зацікавлені у просвітницькій роботі стосовно НАТО [2].
Звідси й провал Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції 2004-2007 рр., а також падіння підтримки даного курсу в суспільстві з 2002 року на 12% і зростання кількості противників - на 20%.
Також ми хочемо наголосити на важливості визначення шляху України. В інформаційній кампанії слід акцентувати, що фактично це вибір Європа / Євразія. Нейтралітет у нашій ситуації - неможливий, а увійти до ЕС без вступу в НАТО Україні нереально. Отже, треба доводити до розуміння громадськості те, що обираючи Європу - рано чи пізно ми оберемо й НАТО.
Проте, окрім проблеми інформування населення маємо ще проблему різних світоглядів - так звані дві України. Можна легко уявити, що Західна Україна могла б давно вже бути в НАТО, а може, й в ЕС. Іншій же частина України притаманний радянський світогляд. Важливим моментом є також жорстка позиція Москви, яка все ще не може погодитися з втратою України. Для Росії вступ України до НАТО цілком неприйнятний (на відміну від вступу прибалтійських країн та Польщі). На жаль, у Росії спостерігається зростання націоналізму й шовінізму, а відтак і агресивності до Заходу. Тому важко проводити ідею, що насправді вступ України в НАТО не зашкодить Росії, а навіть навпаки, може мати для неї позитивні сторони [3].
Загалом можемо сказати, що, принаймні, останній рік став досить продуктивним для України в сфері розвитку майбутньої стратегічної співпраці з НАТО в рамках ПДЧ. Результати Бухарестського самміту є досить непоганими, враховуючи внутрішньополітичний фон нашої держави. Так, ми отримали свою «стратегічну перемогу», але тільки з певним «тактичним відтермінуванням». По суті Україна сьогодні вийшла на абсолютно новий етап відносин з Альянсом отримавши гнучку формулу, яка показала, що слід рухатися далі в напрямку необхідних реформ і тоді наше членство в НАТО буде гарантованим.
Замість висновку, можемо сказати, що сучасний світ збалансувався таким чином, що нейтральними можуть дозволити собі бути тільки найсильніші. Геополітичне положення України говорить про одне – політика багатовекторності, проголошена на початку 90-х, остаточно себе вичерпала, настав час розставляти акценти. Росія, з її непомірними апетитами (конфлікт на Кавказі, як доказ) та гегемоністськими тенденціями, для нас повинна бути партнером, а не другом чи ворогом – таких понять у політиці взагалі не існує. Що ж до НАТО, то це єдиний шлях для України гарантувати власну безпеку та укріпитись як держава європейська.

ЛІТЕРАТУРА
1. Забезпечення суспільної підтримки вступу до ЄС та НАТО: досвід інформаційних кампаній // www.uceps.org
2. Інтеграція України до ЄС та НАТО: як забезпечити суспільну підтримку? // http://www.uceps.org/ua/show/1726/
3. Вступ України до НАТО погiршить вiдносини з Росiєю – опитування // http://www.interfax.com.ua/ua/

Категорія: Міжнародні відносини/Зовнішня політика України | Переглядів: 1130 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 0.0/0 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz