Це означає, що Україна має сильну політичну і економічну залежність від Росії. Давайте розглянемо історію договорів та їх умови, що мали своїм наслідком узаконення розташування ЧФ РФ на території України. Адже флот залишився у Севастополі і після розпаду СРСР, а тому розташування його на території іншої держави треба було узгодити в нормативно-правових актах. Отже, з моменту становлення України як незалежної держави, переговори з питань перебування Чорноморського флоту на її території велися дуже активно.
Усього за цей період було прийнято більше 30 нормативних актів, як двосторонніх українсько-російських, так і актів законодавства України. Важливе значення мали прийняті в цей період Угода між Україною та Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин, підписана в Дагомисі 23 червня 1992 року; Угода про принципи формування ВМФ Росії і ВМС України на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР, підписана в Ялті 3 серпня 1992 року; Угода про негайні заходи по формуванню ВМФ Росії і ВМС України на базі Чорноморського флоту, підписана у Москві 17 червня 1993 року, а також Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту, підписаний в Масандрі 3 вересня 1993 року [1].
Врешті, статтею 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією від 15 квітня 1994 року про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту було визначено, що Військово-Морські Сили України і Чорноморський флот Російської Федерації базуються роздільно. Відтоді процес правового врегулювання проблеми набув послідовного і конкретного характеру. Законом України від 24 березня 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри поділу Чорноморського флоту і про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Зазначені Угоди мають вирішальне значення, і вже на їх подальше втілення було спрямовано інші нормативні акти, у тому числі і внутрішні [1]. Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України набула чинності 12 липня 1999 року [1]. Були прийняті документи щодо порядку перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України; військові формування ЧФ Російської Федерації не втручаються у внутрішні справи України; Російська Сторона зобов’язується не мати ядерної зброї в складі Чорноморського флоту Російської Федерації, який знаходиться на території України, тим самим гарантується збереження без’ядерного статусу України. Не менш важливим є і те, що Російська Сторона щороку, до 1 січня, за погодженим Сторонами переліком інформує Українську Сторону про загальну чисельність особового складу та основні озброєння Чорноморського флоту Російської Федерації, що знаходяться на території України [1]. Загальна чисельність особового складу, кількість кораблів, суден, озброєнь та військової техніки Чорноморського флоту Російської Федерації, що знаходяться на території України, не будуть перевищувати рівнів, визначених в Угоді між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року. Також на підставі останньої Угоди російська сторона щорічно на 97,75 мільйона доларів США зменшує державний борг України перед Російською Федерацією, який на даному етапі складає 5,8 млрд. гривень [2, 3]. Названа Угода врегульовує і інші важливі питання перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації, укладена на 20 років, і термін її автоматично продовжуватиметься на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії. Отже, перебування ЧФ РФ на території України є узаконеним в двосторонніх угодах між країнами. Порушення або перегляд яких, на мій погляд, негативно б вплинув на імідж нашої країни у світовому співтоваристві. Все між країнами узгоджено, так чому ж постало питання про виведення російських військових частин з території України? Як повідомляють офіційні джерела, 20 травня 2008 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ, яким запровадив у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави» [2]. Зокрема, уряд повинен підготувати у двомісячний термін і забезпечити внесення в установленому порядку законопроекту про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації. Виникає питання, чим же заважає російський флот розвитку України як морської держави? Адже кораблі обох держав розташовані у Севастополі і всім вистачає місця. Крім того в України є деякі переваги для розташування своїх суден, адже незадіяними ще залишаються порти у місті Керч, також придатні для цих цілей. Тому, напевне, справжні причини таких дій Президента країни та уряду криються в інших чинниках. Головним серед котрих можна визначити підвищення цін на енергоносії. Адже виробництво в нашій країні залишається дуже енергомістким, і наслідком очікуваного зростання ціни на газ стане погіршення конкурентоспроможності українських компаній. У 2008 році Україна платить за середньоазіатський газ, який імпортується із Росії за тарифом $179,5 за 1000 кубометрів [4]. А на 2009 рік ціна на газ державним бюджетом України передбачена в 250$. Також, на мою думку, дуже важливим є те, що перебування ЧФ РФ на українській території в Криму привносить певний деструктив у поглядах населення, схиляючи їх у бік РФ. Що тим самим загрожує ідейній та національній єдності серед населення країни. Офіційна позиція України полягає в тому, що 2017 року російський Чорноморський флот мусить залишити територію України. Серед аналітиків існує думка, що ще рано обговорювати це питання, адже строк дії Угоди 1997 року закінчується у 2017 році. Взагалі спроби розглядати це питання сьогодні трактуються як однин з методів пошуку важелів впливу на Росію у зв’язку з важкою для України «газовою війною» [5]. Давайте розглянемо дії російської сторони у зв’язку з існуючою позицією України щодо розташування ЧФ РФ на її території. В даний момент активно ведеться будівництво морських баз у Новоросійську. Роботи тут ведуться у рамках федеральної цільової програми «Створення системи базування Чорноморського флоту на території РФ у період 2005—2020 років». Її ініціатором 2003 року виступив Володимир Путін. Ухвалена урядом 2005-го ФЦП передбачає, що протягом найближчих п’яти років на створення пункту базування Чорноморського флоту в Новоросійську буде виділено 12,3 млрд. рублів. Усього ж на реалізацію цієї програми передбачається витратити 47,650 млрд. рублів [6]. Також за словами керівника комісії Ради Федерації з національної морської політики В’ячеслава Попова, Москва може запропонувати Києву взаємодію в галузі суднобудування, зокрема участь українських верфей у будівництві авіаносців для ВМФ РФ [7]. Зокрема, за згодою сторін можуть бути відновлені виробничі потужності верфі в Миколаєві, де за Радянського Союзу будувалися авіаносні крейсери. Та чи влаштовує така пропозиція Україну і які є можливі виходи з цього конфлікту на даному етапі відносин між країнами? По-перше, можна сказати, що Україна очікує від Росії поступок у цінах на газ, тому, напевно, альтернативі із суднобудуванням не дуже влаштовує її інтереси. На мою думку, давати зараз прогнози стосовно того, як буде вирішена ця проблема дуже складно, адже через деякий час до влади в Україні можуть прийти й інші проросійськи налаштовані політики, які своїм указом можуть змінити всі раніше прийняті. Але врешті решт якщо Україна хоч, щоб її територію звільнили від ЧФ, то дії щодо переведення флоту на іншу базу російською стороною мають прийматися вже зараз. Адже фізичне виведення флоту може зайняти 2-3 роки,разом з підготовкою 4-7 років [2]. В принципі, російська сторона робить кроки в цьому напрямку, створюючи нові бази в Новоросійську. В той самий час є про що подумати й українській стороні. Тому що на роботах в ЧФ РФ на сьогодні задіяна значна частина населення міста Севастополя, близько 25 тисяч. І тому слід подбати про забезпечення їх робочими місцями, щоб люди не залишились без можливостей до існування [2]. Чи ведуться роботи в цьому напрямку? Думаю що ні, адже жодних нових виробничих потужностей у місті останнім часом запущено не було. На мою думку не слід погіршувати відносини із нашим східним сусідом. А навпаки ми могли б розбудовувати із ним дружні відносини та співпрацювати у сфері науки, адже ці дослідження є вкрай необхідними та перспективними для України. Окрім того нас із Росією єднає те, що ми за своїми ментальними здібностями належимо до представників однієї цивілізації – східно-слов’янської. І тому порозумітися із ними нам буде набагато легше ніж із представниками західної чи будь-якої іншої цивілізації.