22 травня 2009 року відбувся Другий конгрес політологів України, головною темою обговорень якого стала трансформація влади в сучасній Україні, її специфіка і перспективи.
За сучасної ситуації в нашій державі надзвичайно важливо, аби поступово постала авторитетна та незалежна група фахівців з політології, які могли неупереджено аналізувати та прогнозувати ситуацію, будучи вільними від побічних завдань, як-от "чорний піар" чи демагогія.
На жаль, фахівці, які обрали політологію за своє життєве поприще з одного боку не мають авторитетного впливу на державних керманичів, а з іншого, не маючи якихось інших джерел фінансування, мусять виконувати політичні проекти та замовлення, керуючись недолугими смаками теперішніх можновладців.
Отже, один з виходів може полягати у створенні постійно діючого середовища спілкування політологів, що вважають себе відповідальними за ситуацію в державі. Такий політпростір мусить об'єднати як науковців-політологів, так і політологів-освітян, політтехнологів, співробітників партійних структур, аналітиків, журналістів-оглядачів політичної тематики, студентів політологічних спеціальностей, а також, безумовно, політиків - депутатів різних рівнів.
Кінцевою метою має стати підвищення вимог до знань та вмінь політика як виразника широких верств суспільства, а також усталення усвідомлення політиками відповідальності та підконтрольності з боку суспільства.
Викликів перед політологічною громадою на разі існує чимало, про що неодноразово згадували учасники Конгресу – наприклад, важливим завданням є домогтися у випадку перегляду Конституції, якомога ширшої участі науковців в укладанні положень проекту нового Основного Закону, або підготовці змін та доповнень, а також залучення політологів до процесів законотворення у цілому. Тоді кожен конкретний законодавчий акт перестане бути лише тимчасовим регулятором суспільних відносин, прийнятим з корисних побажань пануючого владного угруповання. Поступово, завдяки тому, що політологи навіть мимохіть привноситимуть у процес підготовки законодавчих актів виваженість та довгострокові перспективи, законодавча база зростатиме якісно.
Середовище науковців-політологів мусить шукати шляхи підвищення власного іміджу. Політики муситимуть не просто вважати їх помічниками у оформленні проектів законів, тощо, а вбачати в них авторитетів, до консультацій яких слід дослуховуватися.
Учасники дійшли згоди щодо того, що поточна політична криза - відображення достатньо логічного процесу трансформації суспільства. Адже від 2004 року в України народилася нова політична нація, викристалізовується нова модель політичних відносин суспільства. Дана стадія не мусить оцінюватися чи осуджуватися як краща чи гірша від попередніх - вона просто має усталитися у свідомості ключових політичних гравців та всього народу. І все суспільство має почати жити та взаємодіяти за певною стабільною моделлю відносин. Це принесе довгоочікувану передбачуваність політичної ситуації, дасть змогу на довгострокових засадах вибудувати внутрішню та зовнішню політику.
Але на цьому шляху існує ще одна величезна перепона - виклики щодо реформування виборчого законодавства. Громадська думка на поточному етапі сумує за мажоритарним принципом обрання народних представників, аби той самий народ мав до кого звертатися з проблемами, кого підтримувати у відстоюванні прав громади, та, зрештою, кого притягати до відповідальності за неналежне/неефективне представництво та лобіювання інтересів.
З іншого боку, порочна практика кількох попередніх виборів та потрапляння до влади відверто випадкових особистостей змушує суспільство орієнтуватися на запровадження відкритих списків на виборах. Проте, як зазначив один з учасників Конгресу політологів - Микола Томенко - навіть у своїй партії таких готовий депутатів він знайшов лише 3-ох охочих піти на таке реформування. Себто вимоги логіки та практикуючих політологів наражаються на спротив чинної української політеліти.
Але, якщо виринути з виру політиканських питань ми побачимо неозорі простори сприяння просвіченій політичній думці поза стінами владних кабінетів.
Зокрема, нереалізованим є великий аналітично-прогнозувальний потенціал, який несе в собі громада керівників вищих навчальних закладів у особі Асоціації ректорів України. На ділі ж така асамблея авторитетів існує вже 10 років здебільшого на папері, замість активного втручання у вирішення нагальних проблем українського суспільно-політичного життя. Принаймні, Асоціація могла б стати дискусійною платформою місцевих політ еліт, представниками яких безумовно є ректори регіональних ВНЗ з цілої держави.
Ще одним викликом можна вважати загальну апатію щодо політичних шляхів виходу з кризових явищ, адже це ризикує спричинити непоправне падіння зацікавленість політикою. Вже реальністю стали ініціативи про переведення в категорію вивчення  за бажанням політології та соціології - наук, без яких світогляд сучасної людини європейської країни не може вважатися довершеним. Такий політичний нігілізм ризикує спричинити до зубожіння моральних якостей та вимог до політиків.
Отже, держава має унікальні можливості просвічувати громадян, принаймні тих, що здобувають освіту у ВНЗ. Через цих студентів опосередковано елементарні знання про політику отримуватимуть їх батьки та друзі. А це значить суспільство, завдяки праці викладачів політології росте та розвивається - у здоровій громаді має завжди бути присутнім розуміння сутності політичного життя, мети політичних відносин, принципів діяльності та завдань політичних партій.
Усе ж таки, незважаючи на велику кількість проблем, ми можемо констатувати наявність повноцінного бурхливого політичного життя в України, розвиненість політичної думки що є однією із запорук збереження незалежності України ствердженням її потенціалу як самостійного, ба більше - самодостатнього політичного проекту.