Просторові межі завжди визначаються за низкою ознак: геолого-географічних, історико-етнографічних, адміністративних, етнодемографічних та інших. Автор застосувала узвичаєний в дослідницькій практиці метод нашарування різних ознак для межування.
Геолого-географічна ознака. Виокремлення регіону Українського Північного Приазов’я враховує його геолого-географічні особливості. Це – південно-східна частина Українського або Азово-Подільського кристалічного масиву. Вона обмежена розломами, розташована на півночі від Азовського моря і включає дві окремі геолого-географічні зони – Дніпровський масив та Приазовський.
Відповідно до природно-географічного чинника виокремлюється Приазовська височина й Приазовська низовина. Приазовська височина на південному сході України в межах Донецької та Запорізької областей відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході – з Донецьким кряжем, на півдні та заході наближається до Причорноморської низовини. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), які утворюють основу Приазовської височини, перекриті, переважно, товщею лесів та лесоподібних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Приазовська низовина в межах Донецької та Запорізької областей межує на заході з Причорноморською низовиною, на півночі - з Приазовською височиною, на південному сході - з Донецькою височиною, на півдні - виходить до Азовського моря. Отже, за цією ознакою, територією Українського Північного Приазов’я є Новоазовський, Тельмановський, Володарський, Першотравневий райони Донецької області, Бердянський, Приморський, Приазовський райони Запорізької області та міста Бердянськ і Маріуполь.
Історико-етнографічна ознака. Східні та південні землі України, в тому числі прилеглі до Азовського моря, освоювалися українцями і росіянами у XVII-XVIII ст. Так відбулася колонізація Дикого Поля та Гуляйполя.
Історія появи греків на теренах Приазов’я, які компактно проживають на цій території дотепер, починається з кінця ХVІІІ ст. Тоді за наказом російської імператриці Катерини ІІ християнське населення Кримського ханства було виведене з півострову. Серед цього населення були 18 тисяч греків (7 тисяч румеїв та 11 тисяч урумів), які отримали від російського уряду грамоту на проживання в степах Північного Приазов’я. Вони стали чільними засновниками міста Маріуполя, утворили 23 селища навколо нього. Назви цих селищ, у більшості випадків, походили від кримських і нагадували грекам про залишену Батьківщину. І досі основний етнічний масив сучасних українських греків мешкає в Донецькій області. У Маріуполі та навколишніх поселеннях сконцентровано майже 85% греків України.
Основні хвилі переселення болгар на землі Півдня України були спричинені російсько-турецькою війною та турецькими репресіями проти християн. Ці хвилі датуються кінцем XVIII – серединою XIX ст. Перші поселення болгар на території Новоросії були засновані у 50-х рр. XVIII ст. Це були так звані військові поселення.
В кінці XVIII ст. – перших десятиліттях XIX ст. болгари заснували великі поселення у Південній Бессарабії (з центром у Болграді), у Таврійській губернії, в Криму та в околицях м. Миколаєва. Царська політика заселення південних територій Російської імперії передбачала надання переселенцям певних пільг. Болгари не становили винятку. Після захоплення боярською Румунією на початку 60-х рр. XIX ст. значної частини Бессарабії, болгари з цієї території переселилися в Приазов’я, де заснували 38 поселень. За даними перепису 1989 р., на теренах запорізької частини УПП проживало 34,6 тисяч болгар (15 % від загальноукраїнської кількості болгарського населення). З них більше половини (52%) становили сільські жителі.
Ознака самоідентифікації населення. Мешканці донецької частини УПП ідентифікують свою територіальну належність по різному. За матеріалами репрезентативного соціологічного дослідження, яке автор провела у 2006-2007 роках, в Новоазовському районі 55% опитаних назвалися мешканцями Приазов’я. 45% - ідентифікували себе з Донбасом. Аналогічною виявилася ситуація в Першотравневому, Володарському, Тельманівському районах. У Великоновосілківському та Волноваському районах більша частина опитаних ідентифікували себе передовсім як мешканці Донбасу.
Адміністративно-територіальна та етнодемографічна ознаки. АТО півдня Донецької області, а саме Володарський, Першотравневий, Тельманівський, Волноваський та Великоновосільківський райони з центром у м. Маріуполі відповідають основному ареалу територіальних меж грецьких поселень ХVІІІ ст. Відповідно, адміністративно-територіальні межі півдня Запорізької області – Приморський, Приазовський, Бердянський райони з центром у м. Бердянськ відповідають територіальним межам поселень болгар на початку 60-х рр. XIX ст.
Саме такими є просторові межі Українського Північного Приазов’я. Нині кількість територіальних громад УПП становить 108 одиниць. Сукупно вони налічують 870 520 осіб. Найчисленніші етнічні спільноти регіону: українці – 52,7 %; росіяни – 37,8 %; греки – 4,71 %; болгари – 2,3 %; білоруси – 0,73 %; вірмени – 0,25 %; татари – 0,2 %; євреї – 0,17 %; молдовани – 0,15 %; німці – 0,13 %; грузини – 0,11 %; поляки – 0,1 %; цигани – 0,08 %, інші – 0,57 % [1]. Але наукова думка повинна працювати постійно, отже наукова дискусія триває.

ЛІТЕРАТУРА
1. Розподіл населення за національністю та рідною мовою за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця № 5.1. / Головне управління статистики Донецької області // Поточний архів Головного управління статистики Донецької області; Розподіл населення за національністю та рідною мовою за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця № 5.1. / Головне управління статистики Запорізької області // Поточний архів Головного управління статистики Запорізької області.