Географічне розташування Каспійського регіону, що знаходиться у Центральній Азії, дозволяє забезпечити комплекс транспортних і торгових шляхів Європа-Азія і Північ-Південь.
Актуальність даної проблеми полягає у тому, що за останні роки Каспійський басейн перетворився на один з найважливіших регіональних вузлів міжнародних проблем, в якому одночасно перетинаються геополітичні, економічні, а також військово-стратегічні інтереси провідних країн світу.
Постійно зростаюча увага США і їх союзників до цієї зони пов'язана з тим, що тут знаходиться найважливіший перетин світових енергетичних і товарних комунікацій у рамках найкоротших торгових шляхів Європа-Азія і Північ-Південь. Величезні природні ресурси, вигідне геостратегічне розташування і готовність місцевої еліти до проведення поступових реформ зробили республіки Закавказзя і Середньої Азії одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики США. Активна конкурентна боротьба між сучасними глобальними і регіональними центрами впливу у Каспійському регіоні багато в чому ведеться за майбутнє геополітичне "наповнення" даної значної зони. Це суперництво відбувається в умовах нового співвідношення міжнародних сил, що різко змінилося після розпаду СРСР, і недосить результативних економічних реформ у Росії, а також на фоні нерівномірного розподілу і швидкого виснаження власної сировинної бази більшості сучасних промислово розвинених держав, які, в свою чергу, прагнуть використовувати в своїх цілях зацікавленість нових і поки що економічно слабких прикаспійських держав в освоєнні місцевих енергетичних ресурсів, як єдиної реальної застави зміцнення національної незалежності і забезпечення економічного зростання в умовах безповоротності процесу самостійного розвитку. Прагнення офіційної Анкари посилити власні позиції у регіоні за рахунок стрімко зростаючої економічної могутності турецької держави підкріплюється та збігається з послідовним ослабленням позицій Росії, що дозволяє прогнозувати витіснення Росії та зайняття Туреччиною провідних позицій у регіоні. Також ослабленню позицій Росії сприяв розпад СРСР, нестабільність у країні і виникнення нових держав на Закавказзі, які в свою чергу орієнтуються на західні країни. Особливе занепокоєння Росії викликають проекти транспортування нафти через території Грузії, Туреччині та України. Ці проекти підривають монополію Росії на постачання нафти та продуктів нафтопереробки в Україну, зменшують залежність країн Центрально-Східної Європи від Російської Федерації. Об’єктивно цей процес призведе до зменшення російських можливостей впливати на ситуацію в цій важливій зоні світу та втрати цілої низки економічних переваг вже у наш час, а ще більше у майбутньому. Ця перспектива не відповідає геополітичним інтересам Росії у Чорноморському басейні і тому вона намагається проводити політику, спрямовану зірвати реалізацію цих планів. Уряд Анкари готовий узяти на себе відповідальність за реалізацію прозахідної регіональної політики. США, в свою чергу, підтримують прагнення Туреччини підсилювати свій вплив у Каспійському басейні і одержувати при цьому додатковий прибуток, як від безпосереднього використання каспійської нафти і газу в своїй економіці, так і в результаті їх транзиту через свою територію. Таким чином, хоча цей геологічний басейн навряд буде серйозним конкурентом Персидської затоки, він може стати резервним джерелом поставок палива на світові ринки, забезпечуючи разом з родовищами Північного моря додаткову диверсифікацію постачання для запобігання різким коливанням світових цін на нафту, що надто важливе для США. Таким чином, можна зробити висновок, що впродовж подальших років зовнішня і внутрішня політика прикаспійських держав визначатиметься об’єктивною необхідністю розширити видобуток і експорт паливної сировини. Проте, поки по своїх розвіданих запасах і очікуваних об’ємах видобутку, Каспійський регіон в найближчій перспективі не зможе кардинально змінити цінову кон’юнктуру світових нафтових ринків. Більшість існуючих проблем розбіжностей у російсько-американських відносинах навколо Каспію не можуть бути вирішені відразу, без тривалих і цілеспрямованих зусиль. Водночас слід зазначити, що американсько-російські розбіжності в підходах до вирішення регіональних проблем не обмежуються лише енергетичним фактором, його слід сприймати в контексті загальних процесів, характерних для Чорноморсько-Каспійського регіону. Насамперед, це стосується питань, пов’язаних з сепаратизмом, існуванням невизнаних державних утворень, загрозою міжнародного тероризму, функціонуванням транспортних коридорів, яким переправляються наркотики та зброя. Фактично, можна відзначити, що всі ці питання знаходяться у сфері російсько-американських відносин.
|