"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 90
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Понеділок, 19.11.2018, 02:29
Головна » 2011 » Червень » 28 » Вертеба Я.Р.: Енергетична криза 1973 р. та її вплив на розвиток світових економічних та політичних процесів
Вертеба Я.Р.: Енергетична криза 1973 р. та її вплив на розвиток світових економічних та політичних процесів
13:19
Вертеба Яна Русланівна, Виконавчий секретар Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС" ВЕРТЕБА Яна Русланівна, 
Виконавчий секретар
Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС"

Після енергетичної кризи 1973 р. викликаною військово-політичним конфліктом на Близькому Сході, енергетичний чинник, безперечно, став грати у світовій політиці не меншу роль, ніж військовий і політичний, криза наочно продемонструвала доречність економічних питань та проблеми дефіциту ресурсів для безпеки держав. Усвідомлення проблем забезпечення міжнародної енергетичної безпеки після енергетичної кризи призвело до того, що енергетичний фактор став грати у світовій політиці значну роль.
Посилення інтернаціоналізації і глобалізації світової енергетики, зростання енергетичної взаємозалежності, а також очевидність широкомасштабного міжнародного співробітництва з метою забезпечення енергетичної безпеки, яка все більш виразно набуває глобального характеру, ведуть до подальшого розвитку і вдосконалення інститутів світової енергетичної політики і механізмів багатосторонньої енергетичної дипломатії на глобальному рівні. Сформувалися основи загальної енергетичної політики промислово розвинених країн-споживачів у рамках Міжнародного енергетичного агентства, а також основних нафтовидобувних країн у рамках Організації країн - експортерів нафти. Різко активізувався міжнародне енергетичне співробітництво на регіональному рівні.

Енергетичний фактор у сучасних умовах глобалізації міжнародних економічних і геополітичних відносин набув домінуючого значення, оскільки він є найважливішою інфраструктурою соціально-виробничого розвитку кожної країни, а також найважливішою сферою міжнародного бізнесу, значимим предметом та засобом взаємодії між країнами.

Проблема енергетичної безпеки на сьогоднішній день стає одним з найважливіших викликів людству, та несе в собі загрози не тільки енергетичного характеру. Фактор власності окремої держави на енергетичні ресурси розставляє пріоритети інтересів інших держав, кардинально змінюючи при цьому вектори залежності між ними на світовій арені.

Перший «нафтовий шок» дав поштовх злому старої енергоємної і ресурсномісткою моделі промислового виробництва, яка забезпечувала процвітання західному світу в перші післявоєнні десятиліття. Зіткнувшись із загрозою нестабільності постачань нафти, Захід був змушений почати великі структурні реформи економіки, збільшити вкладення в розробку передових технологій, здатних забезпечити зменшення енергоспоживання і обмежити зростання залежності від імпорту нафти.
Реформа світової економіки, що здійснюється шляхом узгоджених зусиль провідних країн, фактично стала визначальним завданням міжнародної політики другої половини 1970-х років [1].

Разом з тим, нафтова криза 1973 сприяла посиленню експорту нафти на Захід з Радянського Союзу і поклав початок залежності СРСР, а потім і Росії від «нафтової труби» і нафтодоларів.
Таким чином, «нафтовий шок» дав поштовх злому старої енергоємної та ресурсномістких моделі промислового виробництва. Захід був вимушений починати великі структурні реформи економіки, збільшувати вкладення у розробку нових технологій, які здібні забезпечити зменшення енергоспоживання та обмежити ріст залежності від імпорту енергоресурсів.

Наростання економічних труднощів в середині 1970-х років стимулювало більш масштабну координацію між провідними західними країнами, як наслідок було засноване МЕА. Міжнародне товариство почало шукати нові підходи в енергетичній безпеці не тільки національній чи регіональній, а в глобальній системі. Почалося формування енергетичної безпеки індустріального світу, як основи міжнародної стабільності.

Поява такої організації як ОПЕК у вересні 1960 року стала ключовим моментом в історії розвитку енергобіполярності світової енергетики. Після енергетичної кризи країни ОПЕК стали важливими гравцями на міжнародній арені. Вони мали можливість впливати на політичні та економічні світові процеси. Країни експортери нафти почали отримувати великі прибутки після підвищення цін на енергоносії, проте їх не можна було вкласти у арабські країни. Їх економіки не мали можливості поглинути такі кількості інвестицій. Незважаючи на здійснення безлічі дорогих і престижних проектів, у тому числі інфраструктурних, накопичення арабських нафтовлсників на місцях не приносили прибутку. Тому власники нафтових капіталів стали розміщувати їх в західних банках, перш за все швейцарські. «Нафтові гроші» хлинули до Європи, де вони, проходячи через європейські банківські системи, перетворювалися на «єврогроші» і починали циркулювати по каналах світового звернення, осідаючи у формі інвестицій у різних країнах світу. Кругообіг маси «нафтових грошей» протягом наступних десятиліть зіграв стимулюючу роль у становленні потужних транснаціональних банківських мереж [2].

Надлишок «нафтогрошей» полегшив умови міжнародного кредитування - у тому числі кредитування слаборозвинених країн. У політичному відношенні наслідки прибування «арабо-нафтових грошей» в країнах, які одержували капітал вимушені були представляти інтереси арабських співтовариств у системі влади.

Отже, енергетична криза 1973 р. була рушійною силою, яка надала революційний вплив на світову економіку, структури міжнародної безпеки та систему міжнародної політики.

Після енергетичної кризи, нафтовий фактор та енергетична безпека набуває нового більш глобального значення. Енергетичний фактор є впливовим важелем у світовій політиці, та стає потужною енергетичною зброєю. Це викликано тим, що паливно-енергетичні ресурси мають велике значення у світовій економіці, ситуація ускладнюється тим, що світові запаси нафти і газу вкрай обмежені, невідтворні і нерівномірно розподілені на земній кулі.
Сьогодні ведеться боротьба за володіння енергоресурсами, за право їхнього транспортування, за вплив на ринок енергоносіїв, все це є найважливішим фактором реалізації інтересів держав світу, їхньої політичної поведінки, базою політичних і економічних союзів і навіть джерелом міжнародних конфліктів. Енергетична дипломатія починає все більше домінувати у зовнішній політиці більшості країн, боротьба за енергоресурси набуває обертів і стає домінуючим чинником у міжнародних відносинах.

Енергетичне співробітництво на міжнародному та регіональному рівнях є способом забезпечити доступність, достатність та дпустимість використання енергетичних ресурсів для сталого розвитку в інтересах як усього міжнародного співтовариства, так і окремо взятих країн. Головними гравцями вступають, як окремі держави, так і регіональні або міжрегіональні структури в особі ОПЕК, МЕА та інших організацій, які відображають інтереси країн – членів даних структур, та гарантують енергетичну безпеку.

Глобальна енергетична безпека – комплексне поняття, яке включає в себе не просто надійне забезпечення світової економіки різними видами енергії за прийнятними цінами з мінімальними втратами для навколишнього середовища (мінімальним негативним впливом), але й стан захищеності світового співтовариства і всіх його членів від можливих ризиків та загроз політичної стабільності у світі та їх стійкому соціально-економічному розвитку, пов’язаних як з теперішнім, так і майбутнім станом світової енергетики [3].

В умовах зростаючих енергопотреб у світі та нерівномірності територіального розподілення запасів домінуючих видів енергоресурсів (нафта, газ, вугілля, уран, гідроенергія) взаємозв’язок за енергетичними потоками всіх країн суттєво зростає. Час, коли енергетична безпека країни досягалась лише автократією чи самозабезпеченням, залишився в минулому. Глобалізація світової економіки підтверджує, що девізом на майбутнє має стати «Безпека через партнерство».

Актуальність вирішення комплексу проблем глобальної енергетичної безпеки в умовах зростаючого попиту на енергоносії, ризиків та загроз вимагає рішучих дій по мобілізації зусиль міжнародного співтовариства, урядів і бізнесу. Наразі важливо на основі аналізу енергетичної ситуації у світі, що динамічно розвивається, можливих ризиків і загроз енергетичної безпеки та з урахуванням зростаючої ролі енергетичного фактора в системі міжнародних відносин запропонувати науково обґрунтовану, економічно вивірену, і політично прийнятну систему заходів, які забезпечуватимуть не обмежувальне, а стимулююче використання світових енергетичних ресурсів з метою стійкого розвитку світової економіки зі збереженням національного суверенітету в балансі інтересів різних країн.
 

Перелік літератури:
1. Системная история международных отношений: в 4 т. 1918 – 2003. – Т. 3.: События. 1945-2003 / Под ред. А. Д. Богатурова. – М. : Научно-образовательный форум по международным отношениям, 2003. – 718 с. [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.obraforum.ru/lib/book3/titul.htm .
2. История ОПЕК. Страны – Члены ОПЕК [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.assessor.ru/forum/index.php?t=686 .
3. Фортов В. Глобальна енергетична безпека: проблеми і шляхи розв’язання [Электронний ресурс] // Вісник національної академії наук / В.Фортов. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/all/herald/2007-08/a6-8.pdf .
Категорія: Міжнародні відносини/Зовнішня політика України | Переглядів: 3254 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 0.0/0 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2018Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz