У сучасних міжнародних відносинах особливої уваги набуває проблема забезпечення принципів ґендерної рівності та їх інтегрування в усі сфери суспільного і державного життя країн. На міжнародному рівні приймаються нормативно-правові документи, які розробляються на засадах забезпечення принципу рівності жінок і чоловіків, положення яких є обов’язковими для реалізації. Утвердження ґендерної рівноваги є основою для демократичного суспільства та є важливою передумовою стійкого громадського розвитку. Ґендерні перетворення відбуваються на світовому і національних рівнях, вони зумовлені глобалізаційними процесами, демократизацією і гуманізацією суспільного життя.

На сьогоднішній день існує велика кількість міжнародних договорів та документів, які сприяють утвердженню ґендерної рівноваги, основоположним документами виступають Конвенція ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Пекінська декларація і Платформа дій (1995 р.), документах Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань ґендерної рівності (2000 р.), Декларація Тисячоліття (2000 р.) та ін.. Ці документи стали фундаментом у процесі утвердження принципу рівності жінок і чоловіків та основою формування єдиної глобальної ґендерної політики.

Вироблення ефективної ґендерної політики базується на врахуванні ґендерних компонентів: культурного набору соціальних ролей чоловіків та жінок, певної системи цінностей та моделі взаємовідносин обох статей у суспільстві, які у свою чергу впливають на утвердження ґендерного балансу, тому головним завдання такої політики стає усунення ґендерних відмінностей та дискримінації за ознакою статі як в соціокультурному, так і на законодавчому рівнях. Найбільш дієвими інструментами в ґендерній політиці вважається запровадження так званих «тимчасових спеціальних заходів» чи «позитивних дій», які носять тимчасовий характер, вони покликані сприяти досягненню ґендерної рівності, компенсувати відмінності, нерівність або невигідне становище осіб певної статі у відповідних сферах громадського життя. Принцип запровадження позитивних дій спирається на міцну міжнародну-правову базу, яку складають основні стандарти в галузі прав людини, а також стандарти в галузі забезпечення принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Основними засадами міжнародного та європейського права є:
- заборона безпосередньої та опосередкованої дискримінації за ознакою статі;
- заборона віктимізації, переслідувань та сексуальних домагань як дискримінаційних дій;
- запровадження особливих заходів (позитивних дій), які сприяють фактичному досягненню рівності між жінками та чоловіками на заборону прямої та непрямої дискримінації;
- прийняття спеціальних законодавчих актів з питань ґендерної рівності;
- призначення компенсацій та санкцій за порушення права на недискримінацію;
- запровадження відповідних інститутів захисту порушених прав – уповноважених з прав людини та інших органів, на яких покладається здійснення контролю за виконанням норм, що забороняють дискримінацію, та розгляд справ про порушені права дискримінованої особи;
- покладення тягаря (обов’язку) доведення у справах про дискримінацію на особу, яку звинувачують у дискримінаційних діях або ставленні [3, c. 7-18].

Впровадження принципів та механізмів забезпечення ґендерної рівноваги в усіх країнах характеризуються різними підходами, це залежить від рівня демократизації суспільства та їх ціннісних традицій, саме від цього залежить рівень ефективності запроваджуваних дій.

 

Так, досвід європейських країн вважається найрезультативнішим по запровадженню позитивних дій, які складаються з таких напрямків: досягненні рівної економічної незалежності жінок і чоловіків (скорочення в різності оплати праці, розвиток жіночого підприємництва, соціальний захист); заходи які б сприяли гармонійному поєднанню трудової, особистісної та сімейної сфер життя (мобільність робочих контрактів, збільшення кількості послуг з догляду за дітьми та престарілими); залучення чоловіків та жінок до рівної участі в процесі прийняття рішень (політична активність, в економічній та бізнесі, науці та сучасних технологіях); викорінення насилля; ліквідація ґендерних стереотипів в усіх сферах суспільної взаємодії (в освіті, ринку праці, ЗМІ); пропаганда принципів ґендерної рівності в країнах – не членах ЄС [1, c. 116].

Однак, особливої уваги заслуговують позитивні дії, які спрямованні на утвердження ґендерної рівноваги у політичному житті країн. Забезпечення рівної політичної участі чоловіків та жінок здійснюється за принципом паритетної демократії, який реалізується за допомогою впровадження квотування – це тимчасові заходи, які використовуються для усунення фактичної нерівності в політичній сфері та можуть бути ліквідовані після досягнення ґендерного паритету. Квотування не є обов’язковим для всіх держав але воно дозволяє на якийсь час встановити певний ґендерний баланс, котрий дозволить репрезентувати інтереси всіх верств населення. Квотування може здійснюватись шляхом запровадження їх у політичних партіях через розподіл місць між чоловіками та жінками у списках самої партії та котами, які запроваджуються законодавчо, вона визначає відсоток місць які мають посісти жінки в парламенті. Квотування – це можливість подолання нерівноправного представництва у сфері публічної влади в достатньо короткі терміни, проте це питання є доволі дискусійним та звісно має як переваги так і недоліки. До негативних наслідків введення квот відносять можливий потаємний конфлікт між чоловіками та жінками, ставиться під питання кваліфікація кандидатів та жінки можуть почуватися неповноправними на обійнятих посадах. А перевагами квотування стає подолання нерівності не тільки у політичному житті, а й загалом встановлення ґендерного балансу у суспільстві [3, c. 32-38].

Концепція ґендерного балансу є невід’ємною складовою політики багатьох розвинутих країн, це важливий компонент без якого неможливо домогтись справжніх демократичних трансформацій у суспільно-політичному житті. Європейський Союз ставить великі вимоги до країн-членів та країн-кандидатів щодо утвердження принципів ґендерної рівності, які базуються на вищезгаданих міжнародних деклараціях. Наша країна також обрала демократичний шлях розвитку та спрямовує свою державницьку за законодавчу діяльність на усунення ґендерної дискримінації та створення рівних ґендерних відносин в усіх сферах суспільного життя.

Україна неодноразово підтвердила, що поділяє ґендерні принципи та напрямки діяльності з їх утвердження підписавши міжнародні договори та взявши на себе ряд зобов’язань, які є основоположними з утвердження рівності чоловіків та жінок, а також захисту прав людини.

Законодавством України передбачена концепція впровадження «позитивних дій», яка втілена у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», цей закон передбачає можливість введення тимчасових спеціальних заходів як на державному, так і не на державному рівнях (підприємствах, організацій, установ). Однак Закон не вказує, які конкретно позитивні дії повинні впроваджуватись, а лиши абстрактно передбачає можливість їх впровадження і це є наслідком того, що в Україні позитивні дії фактично не використовуються. Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок рекомендував Україні розпочати активне використання позитивних дій в усіх сферах суспільного життя. Насамперед це стосується введення тимчасових квот, оскільки існує недостатня представленість жінок у вищих владних структурах та сферах суспільного життя по відношенню до кількісних демографічних показників, що спричиняє недостатнє врахування інтересів великої частини населення. Тому у виробленні наступної програми позитивних дій потрібно врахувати багато факторів, які посприяють їх результативному впровадженню, таких як: розробка «позитивних дій» за міжнародними стандартами з чітким планом їх реалізації; вироблення чіткої стратегії з проведення інформаційно-освітньої компанії серед державних службовців та громадян; потрібен змістовний моніторинг всіх сфер суспільного життя де виявленні чи потенційно можуть виникнути дискримінаційні дій чи невигідне становище чоловіків та жінок [2].

Отже, ґендерна політика повинна ґрунтуватися на принципах рівних обов’язків, прав та свобод, а також враховувати інтереси та проблеми не тільки жінок, а й чоловіків, та відображати реальну ситуацію положення обох статей у суспільстві.

Таким чином, пріоритети ґендерної політики України перекликаються з політикою Європейського Союзу та по досягненню ґендерного балансу шляхом впровадження політики «позитивних дій», що звісно сприятиме інтеграції України у європейську спільноту.

Забезпечення принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах суспільно-політичного життя, шляхом впровадження ефективної ґендерної політики позитивних дій призведе до розвитку демократичних та гуманістичних засад в країні та стане поштовхом до більш активної розбудови громадянського суспільства.

Список використаних джерел
1. Т. В. Хавлін: Ґендерна політика в рамках Європейського союзу та український вимір [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.uisr.org.ua/img/upload/files/uisr/2.2008/Pages%20from%20113-122.pdf . – Назва з екрану.
2. Теоретико-методологічний аналіз державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.krona.org.ua/uk/our-publications . – Назва з екрану.
3. Христова Г. О., Кочемировська О. О. Позитивні дії в механізмі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: міжнародний досвід та українські перспективи. – Харків: Райдер, 2010. – 200 с.