"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Березень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 88
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Вівторок, 21.11.2017, 17:15
Головна » 2010 » Березень » 21 » Політика нейтралітету як модель національної безпеки: «світовий досвід» і українські реалії
Політика нейтралітету як модель національної безпеки: «світовий досвід» і українські реалії
21:51
Ь  Артамонов Сергей, легат Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС"
    Однією з провідних тенденцій сучасного розвитку є процес глобалізації, під впливом якої відбувається трансформація всіх сторін життя сучасного суспільства, в тому числі і системи міжнародних відносин. У цих умовах надзвичайно актуальним стало питання про ефективність механізмів забезпечення національної безпеки. До них, в першу чергу, необхідно віднести застосування політики нейтралітету. Широко відомо, що нейтральний статус в Європі мають Швейцарія, Ірландія, Фінляндія, Австрія, Мальта. Нейтральну політику проводить і Швеція, хоча положення про її традиційний нейтралітет ніде не зафіксовано. 
Необхідно відзначити, що сьогодні поняття нейтралітету істотно розширилося - якщо раніше воно малося на увазі виключно у військовому сенсі, то зараз це явище розглядається і в багатьох інших аспектах: економічному, політичному, екологічному та ін. Це пов'язано зі зміною характеру загроз: імовірність безпосереднього військового нападу для країн ЄС вже неактуальна у зв'язку зі зміною безпечного середовища в Європі. До того ж, характер військових небезпек в сучасному світі породжує специфічні конфлікти, далекі від класичних воєн. При цьому зауважу, що нейтральні держави все частіше стикаються з труднощами, причини яких закріплені в їхнім статусі. Як не парадоксально, але вони вирішують дилему збереження нейтралітету та участі в антитерористичних операціях, в гуманітарній інтервенції, превенції конфлікту та у припиненні геноциду. Не менш важливими є проблеми внутрішньополітичного характеру: забезпечення територіальної цілісності в разі виникнення етнічних, політичних і сепаратистських конфліктів в умовах дефіциту військово-політичних важелів. Тому не можна не зазначити, що характерною особливістю у зовнішньополітичній поведінці нейтральних держав Європи стало широке трактування політики нейтралітету.
 Нейтральні країни не уникають та не відкидають міжнародне політичне, економічне і навіть військове співробітництво: вони взаємодіють в рамках ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ, сподіваючись, що таке співробітництво сприятиме зміцненню дружніх зносин між державами. Вони розуміють, що в сучасному взаємопов'язаному світі дуже складно ефективно відстоювати національні інтереси і при цьому залишатися осторонь міжнародного співробітництва. Все це обумовлює кризу нейтральної політики. 
Постає логічне питання: які фактори впливають на різку зміну зовнішньополітичної поведінки нейтралів? Беззаперечно, зберігаючи нейтралітет формально, на практиці нейтральні країни-члени ЄС значною мірою відмовляються від нього. Це обумовлюється тим, що процеси глобалізації фактично усувають нейтралітет, і це пов'язано з тим, що сьогодні в Європі і в світі склався зовсім інший геополітичний та геостратегічний баланс сил. 
Звернімося до українських реалій. Нинішні українські прихильники нейтралітету або позаблоковості намагаються пов’язати нейтральну модель зі старою концепцією руху неприєднання як альтернативою силовому та ідеологічному протистоянню наддержав, не беручи до уваги той факт, що у зв’язку з процесом глобалізації світ став набагато (!) складніше і разом з тім втратила самостійну цінність концепція неприєднання, неучасті у військово-політичних союзах. Даруйте, але видається дивним, коли деякі прихильники нейтралітету, говорячи про переваги нейтрального статусу, часто порівнюють Україну з іншими нейтральними країнами Європи, посилаючись на так званий «світовій досвід» і забуваючи про певні історичні передумові обрання нейтрального статусу та інші політичні, економічні, геополітичні фактори. Більш того, прихильники позаблокового або нейтрального статусу забувають про те, що Україна, не будучи членом ЄС, на жаль, сьогодні не відноситься до «європейського простору миру і безпеки». До речі, палкі апологети-нейтрали «забувають» і той факт, що геополітичне положення України є вельми відмінним від положення таких країн, як Австрія або Швеція. Їх не лякає, що наявність поблизу українських кордонів зон регіональних конфліктів і нестабільності (наприклад, Кавказ або Придністров'я), а також внутрішніх конфліктогенних зон (Автономна Республіка Крим – найяскравіший приклад), обумовлюють відсутність перспективи для України самостійно забезпечити власну безпеку. 
Тож, на мій погляд, позаблоковий статус призводить до того, що Україна перестає бути суб’єктом міжнародної політики. Доки в свідомості наших політиків не визріє нерозривне розуміння міжнародної колективної безпеки, доти прагнення та сподівання мене як майбутьного дипломата, мого оточення сумлінних людей та української нації загалом щодо ефективної національної політики безпеки так і залишуться лише прагненнями та сподіваннями. 
Звичайно, радити та критикувати можуть усі. Поставили діагноз – треба призначати «лікування». Що ж потрібно зробити... Нині, будуючи свою державність, наша держава, перш за все, має формувати нову концепцію національної безпеки, яка постала би адекватною реакцією на геополітичні реалії сьогодення. Потрібно чітко усвідомити, що ефективно вирішувати проблеми безпеки можливо лише колективним шляхом. За умов, коли звинувачувальний монолог став ледь не єдиною формою політичного спілкування, витіснивши діалог на узбіччя, Україна перетворюється на дезінформоване суспільство відносно існуючих систем колективної безпеки. Набуває актуальності відомий афоризм: «Брешуть всі, але це не має жодного значення, бо ніхто нікого не слухає». Зрештою, відповідаючи на питання, яка альтернатива існуючій моделі національної безпеки України зможе ефективно її замінити, зазначимо, що сьогодні жодна з моделей не відповідає інтересам нашої держави. В умовах реформації НАТО або створення нової колективної моделі національної безпеки на чолі з Європейським Союзом (а це стає дедалі реальнішим, особливо після ратифікації Лісабонської угоди), ці нові формації стануть найкращим та найефективнішим замінником недієвого нині українського позаблокового статусу. 
Отже, на мій погляд, на основі виконаного аналізу, стає очевидним, що нейтральна або позаблокова модель національної безпеки в сучасних умовах неефективна та, зрештою, практично неможлива, і це має стати потужним рушієм до підготовки входження України в нову систему колективної безпеки.

Категорія: Міжнародні відносини/Зовнішня політика України | Переглядів: 2548 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 0.0/0 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz