"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 88
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Вівторок, 21.11.2017, 17:18
Головна » 2010 » Жовтень » 12 » Минуле не зникає
Минуле не зникає
21:58
ГОРДАНА КРУТІЙ dipcorpus@ukr.net
На дворі стояло спекотне літо 2010. Показання термометра збільшувалися з кожним днем, здавалося, що саме пекло піднялося догори. Більшість маріупольців, та й українців у цілому, намагалося втекти куди подалі або не виходити з місць, де були кондиціонер чи якийсь натяк на прохолоду.
Працювати у таких умовах було б справжнім випробуванням. Та дехто примудрився робити це, та ще й добровільно. Саме про них ця історія.
Як ви вже зрозуміли подальші дії відбуватимуться у Маріуполі – перлині Приазов’я. Давайте подивимось, а що ви знаєте про це чудове місто? В найкращому випадку ви чули про наші металургійні гіганти та тепле море, а в найгіршому тільки про загубленого крокодила Годзіка, який трагічно загинув у цих землях. Я це до того, що все не так вже й просто. Звичайно, вищезазначені факти є найвідомішими на даному етапі, та є ще одна «родзинка» про яку мало, хто знає, в тому числі і серед маріупольців.
Я, наприклад, усе своє свідоме життя провела саме тут, завжди захоплювалася красою «старого міста» - району, де збереглися частинки історії багатьох поколінь: від Драматичного театру до будинку відомого художника А.І.Куїнжі. Просто не можливо не закохатись у цю атмосферу казки, коли йдеш по дорогі, якою їхав свого часу О.С.Пушкін, насолоджуєшся світанком на березі Азовського моря, вдихаєш аромати майже лісового повітря у Міському парку… Також вражає поєднання таких різних між собою речей: з одного боку – практичність індустріального центру, а з іншого – романтичність курорту. Будучи завжди впевненою, що Маріуполь засновано у 1778, бо ж у книжках написано саме так, я ніколи не могла подумати що місту може бути майже 500 років. Але, як нещодавно стало відомо, саме тут у 1611 році могла існувати фортеця Кальміус.
Така гіпотеза зацікавила деяких вчених не тільки міста, але й регіону, таким чином трохи ожививши життя у ті спекотні дні. Керівником пошукової групи став В.Горбов: «Факт існування фортеці Кальміус не викликав сумнівів, питання лише у місцезнаходженні. Вже зараз з великою імовірністю можна говорити, що фортеця знаходилася за кількасот метрів від пам'ятного знаку козакам, що встановлений на площі Визволення. Очевидно, що фортеця розташовувалася навіть не на місці ДОСААФу - а на схилі пагорбу з максимальним наближенням до річки. Втім, поки що жодних рештків будівель знайдено не було і це лише припущення» - розповідає він.
Аби визначитись із місцем розкопом археологи зіставили дві карти старовинні карти з сучасною. Дослідження проводилось з максимальною толерантністю: вчені навіть зберегли дерево, що трапилося по ходу розкопчого шурфу.
Вдача супроводжувала захід із самого початку, бо чим, як невезінням можна пояснити той факт, що майданчик був не забудований. Не менше пощастило і з волонтерами, бо маріупольці активно відгукнулися на прохання добровільно і безкоштовно попрацювати під пекучим сонечком. Всього це було 36 осіб – пересічні жителі, студенти, представники козацтва. Особливо вразила активність останніх - за час розкопок на контакт вийшли представники близько 12 різних козацьких організацій (оце я розумію – справжній дух козацтва).
А 9 вересня 2010 року завершився розвідувальний сезон розкопок, основною метою якого було визначення достовірності щодо місця знаходження фортеці.
Праця була не безрезультатною, а як доказ цього – числені знахідки:
1)рештки керамічного посуду 17- середини 18 столітть. Хоча датування за спеціальними методиками ще не проводилося, говорити про вік знахідок можна достатньо впевнено, оскільки цей посуд цілком ідентичний за матеріалом, орнаментом та методом виробництва знахідок добре знаних та описаних у літературі розкопок на Козацькій пристані (поруч містечка Райгородок Слов'янського району Донецької області). Це відоме козацьке поселення було залишене його мешканцями після епідемії (вони переселилися і більш сприятливу місцину подалі від річного русла і назвали нове поселення Райгородком - настільки комфортніше там було жити). На місці ж старого поселеня археологи віднайшли багато артефактів 17-середини 18 століття - натільні хрести, монети тощо.
2) на місці розкопочного шурфу були знайдені фрагменти якісної бруківки - або рештки дороги, або залишки входу на подвір'я чи ганок.
3) багато цікавих матеріалів дореволюційного періоду:
- печатка чиновника з написом "Станица Новониколаевская" (сучасне місто Новоазовськ);
- гудзик від мундиру з двоголовим орлом;
- гудзик із зображенням колони, увінчаної імператорською короною - скоріше за все належав середньому чиновнику юридичної сфери.
4) знахідки 30, 40, 60-х років 20 століття - монети та інше.
Усі віднайдені матеріали передані Краєзнавчому музею та цілком можуть бути представлені у його експозиції.
На території Донецька, який останнім часом виявляє спроби подовжити свою історію, подібних знахідок немає.
Отже, згідно кількох історичних джерел (дана версія офіційно визнана і вказана у історичній довідці на сайтах Донецької обласної ради та Донецької обласної державної адміністрації) у 1611 році фортеця Кальміус була визначена центром Кальміуської паланки. Оскільки наступний рік є ювілейним, Ліга політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС" звернулася до керівицтва країни з проханням відзначити подію на належному державному рівні, сподіваємося, що наше звернення не залишиться лежати у купі покритих пилом непотрібних папірців, а отримає шанс на активну реалізацію.
Сам факт проведення археологічних розкопок на добровільних засадах є яскравим доказом того, що ще не покинув українців наш козацький дух, і заради слави нашої Батьківщини, ми здатні об’єднати наші зусилля.
Напевно, кожен вчений світу має свою власну думку щодо того, що таке історія. Ведуться постійні дискусії щодо відповідності дат, значення тієї чи іншої особи у формування майбутнього тощо. Та не залежно від вашої позиції у цих суперечках, думаю важко не погодитись, що у всіх нас єдина мета – збереження свого головного національного скарбу – нашої історії. Хитросплетіння різноманітних подій минулого, формує мереживо нашого теперішнього і дає шанс поглянути за містичну завісу майбутнього.
Та останнім часом наші можливості все зменшуються, тонка нитка зв’язку прожитого та сьогодення ось-ось може розірватися, а все через найбанальніші причини - брак коштів, відсутність у значної частини сучасного населення патріотичного виховання та відчуття поваги до минулого. Таким чином, ми перестаємо бачити те, що оповите навіть легким туманом або потребує ментальних зусиль. А ви тільки задумайтесь, скільки нового можуть розповісти оточуючі нас предмети.
Озирніться і побачите світ у нових кольорах. Навіщо сперечатись, оперуючи лише папірцями, якщо можна довести свою правоту не словом, а ділом. Залишається сподіватись, що усі проблеми у нашій державі будуть розв’язуватись за цим же принципом. Ми маємо розуміти, що як писав Є.Сверстюк: «… минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві». Бережімо наше минуле, аби створити гідне наших предків минуле!
 
Категорія: Громадянське суспільство | Переглядів: 954 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 0.0/0 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz