"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 88
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Четвер, 19.10.2017, 05:36
Головна » 2011 » Червень » 28 » Кухалейшвілі Г.Р.: Особливості військових засобів як складової частини фактору сили сучасної зовнішньої політики США
Кухалейшвілі Г.Р.: Особливості військових засобів як складової частини фактору сили сучасної зовнішньої політики США
16:37
 КУХАЛЕЙШВІЛІ Георгій Романович,
легат Лиги политологов-международников "ДИПКОРПУС"
 
 
Військові засоби здійснення зовнішньої політики полягають у наявності боєздатної армії, її чисельності, а також новітнього озброєння, наявність військових баз, а також наявність ядерної зброї [8, 63-69]. Також військові засоби розділяються на засоби прямого здійснення, до яких відносяться інтервенція, блокада, проведення військових операцій [3, 25-26]. Тобто даними засобами є ті дії в котрих відбуваються конкретне застосування різних видів озброєння, використанні військової техніки, а також участі ВС, ВВС, ВМФ США у військових операціях. Але існують засоби побічного здійснення, котрі полягають у загрозі використання військової сили [18, C.30-36]. Це доводить, що до фактору сили можна віднести також ультиматуми, при невиконанні яких США мають право використати військову силу, політика «стримування», а також демонстрація військової сили для залякування противника, як у випадку з Китаєм у 1996 році, коли Тихоокеанський флот США розмістився навколо узбережжя Тайваню для недопущення військової анексії о-ву ВМФ КНР.

Тому необхідно розглянути окремі військові засоби США, наявність яких в сукупності є фактором сили в зовнішньої політиці США. Слід відзначити, що використання військових засобів мають під собою добру матеріальну, військово-технічну базу, тому що США під час проведення військових операцій користуються новітньою військовою технікою, застосування якої є важливим для успішної реалізації національних інтересів США військовими засобами.

Таким чином слід розглянути засоби прямого здійснення фактору сили зовнішньої політиці в США. Відомим є факт, що ВС США є найбільш боєздатними в світі, а принцип їх застосування має певні особливості. Важливою особливістю застосування ВС США є так звана «мінімальна сила», сутністю якої є наявність в мирний час або під час військових операцій ограниченої кількості сухопутних частин, ВВС, ВМФ [18, 40-42]. Тобто, ми бачимо на прикладі локальних військових операцій США, як військова операція в Афганістані (2001- наш час), Іраці (2003- наш час), використання не дуже великої кількості ВС (до 30 тис. військових), але професійно підготованих та здатних за досить короткий час встановити контроль над територією, або забезпечити безпеку в регіоні, який входе до сфері інтересів США. Це доводить факт, що в застосуванні сили для здійснення зовнішньополітичних завдань, США керуються принципом не кількісної переваги, а якісної підготовки, на відміну в багатьох інших країн.

Також важливим засобом здійснення зовнішньої політики є наявність новітнього озброєння, що дає змогу військам США мати технічну та технологічну перевагу над противником, яка полягає у використанні розвинених технологій для скорочення втрат військ США та союзників, для ефективних військових дій [18, 42-43]. Прикладом успішної реалізації інтересів США завдяки даному засобу слід вважати використання новітньої військової техніки під час під час початкової операції в Афганістані «Зростаючий вітер» [8, 286-293]. Американо-британським ВВС в жовтні-листопаді 2001 р., корабельними ракетами та новітньою авіацією ( 40 літаків бомбардувальники B-1B, B-2, B-52, гелікоптери AH-1W) повністю знищили військово-матеріальні резерви, комплекси ПВО, авіацію руху Талібан, що було вигідним для перекидання десанту – надавало ВВС США мати повну перевагу у повітрі. Аналогічна ситуація простежувалася і в військовій операції в Іраці, коли під час вторгнення до країни , ВС США використовували корабельні ракети «Томагавк» для знищення основних сил противника, а також військових резервов [10, 333-339]. Також використовувалася новітня авіація під час бомбардування Багдада, Мосула та Кіркука (бомбардувальники та штурмовики A-10, B-52, F-16, «Харріер») [17, 73-75]. Тобто ми бачимо, що успішна реалізація зовнішньої політики США військовими засобами обумовлюється використанням новітньої зброї.

Досить важливим засобом прямого здійснення зовнішньої політики США є наявність американських військових баз у різних регіонах світу для забезпечення передової присутності США для підтримки стабільності та безпеки, інтересів США та їх союзників [8, 296-298]. Тому, що наявність опорних пунктів та військово-морських комунікацій в окремих регіонах дає можливість США ефективно забеспечувати безпеку в даних регіонах, у випадку наявності небезпеки інтересам США не тільки військовою силою, як у випадку з Афганістаном (7 жовтня 2001 було розпочато антитерористичну операцію проти представників «Талібану», «Аль-Каїди», відповідних за теракт 11 вересня), але й використовувати наявність військових баз як елемент стримування та тиску на країни окремого регіону.
 
Слід відзначити, що на даний момент присутність американських ВС та ВМФ чітко розподілена по окремих регіонах. Таким чином так звані «Атлантичні сили» (вплив розповсюджується на Європу, Близький схід, Південно-Західну Азію) включають наявність військових баз США (2 дивізії, три тактичних авіакрила) на території Європи для забезпечення безпеки даного регіону, ліквідації кризових ситуацій в даному регіоні (як у випадку з конфліктом навколо Косово в 1998-1999рр., коли бомбування ВВС США сербських міст вимусили керівництво Югославії припинити військові дії проти косовських албанців [9, 106-115]) [8, 300-302].
 
Також до «Атлантичних сил» слід віднести військові резерви на території США. Також в Середземному морі, східній частині Атлантичного океану постійно знаходяться частини ВМФ США (авіаносці). Також на даний момент США мають присутність в регіоні Близького Сходу (Ірак), а також на Середньому сході (Афганістан). Іншим угрупуванням передової присутності ВС США слід вважати так звані «Тихоокеанські сили», в сферу яких входе АТР [8, 306-312]. Відомо, що війська США знаходяться на території Південної Кореї знаходяться (1 дивізія, 2 тактичних авіакрила), на території Японії (2 тактичних авіакрила, 1 авіаносна група). На наш погляд наявність ВС та ВМФ США саме в Південній Кореї, Японії обумовлено можливістю виникнення небезпеки в даному регіоні, пов’язаної з можливою агресією Північної Кореї по відношенню до союзника США Південної Кореї. Тому наявність військових сил саме на території Південної Кореї, Японії дає можливість швидкої переброски ВС США на територію Південної Кореї, тому що захист безпеки союзників є одним з зовнішньополітичних інтересів США. Також ВС США в даному регіоні можуть слугувати фактором стримування випадкової агресії, або виникнення конфліктів між Північною Кореєю, КНР, Південною Кореєю, Японією, Тайванем, які мають досить протиречливі територіальні питання [6, 20-29].
 
Тобто ми бачимо, що військові сили США в АТР можуть також виконувати миротворчі функції, захищати власні сфери інтересів у Південній Кореї, Японії. Також в західної частині Тихого океану знаходяться ВС США. На наш погляд це викликано насамперед можливостями виникнення нестабільності в регіоні Океанії, де США також мають сфери інтересів в острожних державах (Маршалові о-ва).
 
Також на даний момент передове базування ВС США обумовлено також кризовою ситуацією, в даному регіоні, яка полягає у діяльності терористичних організацій на території Філіпинських о-вів, тісно пов’язаних з «Аль-Каїдою» (з 14 грудня 2001року США та філіпинська армія проводять військову операцію для ліквідації діяльності терористичних організацій «Абу-Сайяф», «Нової Народної Армії», «Джемаа Ісламія» у рамках загальної антитерористичної операції «Незборима свобода»). Також до «Тихоокеанських сил» входять резерви США на території Аляски та Гавайських о-вів. Також не менш важливим засобом прямого здійснення є так звані «Сили швидкого реагування», сутність яких полягає у наявності окремих підрозділів Морської піхоти, ВВС, ВМФ на території США, які у випадку виникнення кризової ситуації в окремому регіоні будуть здатні швидко розміститися для створення переваги одраз після об’явлення війни противнику [8, 316-318]. Також паралельно вони повинні встановити контроль за повітряним та морським простором під час кризи в рамках регіону де він має життєво важливе значення у відповідь на конфліктну ситуацію. Також для більш ефективного військової операції для реалізації власних інтересів допускається взаємодія з силами передового базування («Атлантичні сили», або «Тихоокеанські сили»). Прикладом подібного застосування військової сили в сучасній зовнішній політиці США є військові операції в Афганістані (з 2001 року) та Іраці (з 2003 року), де відбувалася ефективна взаємодія «Сил швидкого реагування» з ВМФ «Атлантичних сил».
 
Проте, не менш важливу роль при здійсненні зовнішньої політики військовою силою є використання засобів побічного здійснення інтересів США. Як вже вказувалось, вони не передбачають прямого застосування військової сили, а розраховані на стримування, або залякування противника. Одним з найважливіших засобів побічного здійснення слід вважати наявність ядерної зброї («Стратегічні сили») [8, 322-326]. Безумовно, наявність ядерного потенціалу у США є однією з причин ефективного здійснення зовнішньої політики, а також міжнародного авторитету США, розповсюдженості їх сфер впливу [12].
 
Тобто завдяки можливості застосування ядерної зброї США можуть стримувати противника, який не має аналогійної зброї від військових чи економічних дій, які можуть бути не корисними інтересам США, їх союзникам, проведення політики стримування. Наявність ядерної зброї надає можливість США самим оказувати вплив або тиск на держави, територія яких є сферою їх інтересів.
 
Слід відзначити, що США мають Систему протиракетної оборони території США (НПРО), сутністю якої є захист території США від ракетно-ядерного удару з боку авторитарних держав, таких як КНДР, Іран, Сирія [3, 26-28]. Відомо, що дана система активно розвивалася ще адміністрацією президента США Д. Рейгана в 80-х рр. у рамках програми СОІ, а також до недавнього часу адміністрацією президента Дж. Буша молодшого (2000-2008 рр.). Дана НПРО включає центр управління, станції далекого виявлення та супутники стеження за запусками ракет, станції наведення ракет-перехватчиків, для знищення балістичних ракет противника до досягнення території США. Тобто наявність подібної системи є найефективнішим побічним військовим засобом здійснення сучасної зовнішньої політики США, тому що ліквідує загрозу обстрілу США ядерною зброєю, та в свою чергу надає можливість США здійснювати тиск на держави які мають ядерний потенціал, та погрожують інтересам США. Слід відзначити, що в якомусь ступеню роль військового засобу побічного здійснення зовнішньої політики США можуть відігравати звичайні збройні сили США, якщо безпеці США та інтересам США можуть погрожувати держави не маючи ядерної зброї. Це, на наш погляд, може стосуватися Венесуели, керівництво, якої у супереч інтересам та принципам США має зовнішньополітичною метою інтегрувати навколо себе інші держави Латиноамериканського регіону (панамериканські тенденції в зовнішньополітичному курсі У. Чавеса для створення противаги США в економічній, військовій сфері [19, 386-396]).
 
Таким чином розглянувши та проаналізувавши основні військові засоби здійснення (прямого здійснення, побічного) ми можемо простежити характерну особливість сучасної зовнішньої політики США, котра полягає у наявності як військових засобів прямої дії так і засобів побічного здійснення інтересів в сучасній зовнішній політиці США. Саме ця сукупність і складає сутність фактора сили в зовнішній політиці США. Це обумовлено тим, що при здійсненні зовнішньополітичних цілей військовими засобами США з початку намагаються використовувати військові засоби побічного здійснення зовнішньополітичних інтересів, або для захисту власної безпеки.
 
Це яскраво простежується у здійсненні інтересів США в Афганістані. Відомим є факт, що президент Афганістану Раббані, на передодні початку військової операції США на території Афганістану розуміючи наявність ядерної зброї у США, а також здатність здійснення точених ударів балістичними ракетами США по військовим об’єктам Афганістану, а також реальну можливість застосування ВС США, відмовився від пропозиції США. Як зазначено в багатьох джерелах ЗМІ після ультиматуму Буша керівництву Афганістану Раббані, після трагедії 11 вересня 2001 р., відбулася секретна зустріч в пакистанському місті Кветта під час якої американські представники пропонували афганським представникам видати США У. бін Ладена, та інтернувати керівництво терористичної організації «Аль-Каїда» державам громадянами котрих вони були, ліквідувати бази даної організації [4, 56-58].
 
Однак афганська сторона відмовилась від виконання даної пропозиції 27 вересня 2001року. Тобто ми бачимо, що США не змогли спромогтися здійснити зовнішньополітичний інтерес, тобто добитися від керівництва Афганістану передачі США терористів-ініціаторів теракту 11 вересня 2001 року, завдяки засобам побічного здійснення, якими в даній ситуації фактично слугувала сама загроза, або можливість введення ВС США до Афганістану. Це доводить наступний зовнішньополітичний крок США, який характеризувався застосуванням засобу прямого здійснення згаданого нами зовнішньополітичного інтересу США.
 
Саме тому в жовтні-листопаді 2001 року в ході початкової операції «Зростаючий вітер» ВВС, ВМФ США(«Атлантичні сили»), Великобританії (як союзник США) повністю знищили військово-матеріальні резерви, комплекси ПВО, авіацію руху «Талібан», що було вигідним для перекидання десанту («Стратегічні сили») – надавало ВВС США мати повну перевагу у повітрі. Це в свою чергу доводить взаємопов’язаність використання військових засобів прямого здійснення та побічних засобів, тобто використання прямих засобів після остаточної неможливості реалізувати зовнішньополітичну мету побічними засобами, а це в свою чергу доказує сутність фактора сили в зовнішній політиці США, яка полягає у взаємопов’язаному використанні побічних та прямих засобів здійснення зовнішньої політики США. Також слід додати, що можуть застосовуватися також декілька засобів прямого здійснення зовнішньополітичних інтересів США водночас, що на прикладі початкової операції «Зростаючий вітер» на території Афганістану обумовлювалося ефективною взаємодією сил передового базування США у вигляді авіації, ВМФ «Атлантичних сил» та «Сил швидкого реагування», котрі були висаджені після знищення основної військової інфраструктури Талібів, в подальшому діяли під прикриттям авіації «Атлантичних сил».
 
Таким чином, ми, після розгляду кожного військового засобу здійснення зовнішньої політики США, бачимо, що засоби прямого та побічного здійснення зовнішньої політики є взаємопов’язаними, взаємообумовленими, а застосування їх в сукупності і є сутністю фактору сили в сучасній зовнішній політиці США.
 
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Брагин М. США под знаком Ирака / М. Брагин // Международная жизнь . – 2007 . – № 12 . – С . 18 – 31.
2. Валецкий О. Новая стратегия США и НАТО в войнах в Югославии, Ираке, Афганистане и ее влияние на развитие зарубежных систем вооружения и боеприпасов / О. Валецкий . – М.: Арктика 4Д, 2008 . – 360 с.
3. Гаджиев К. Демократическое и имперское начало во внешнеполитической стратегии США / К. Гаджиев // Мировая экономика и международные отношения . – 2002 . – № 3 . – С . 20 – 28.
4. Гура В. Момент істини «Війни 11 вересня»: Афганістан, Ірак / В. Гура // Політика і час . – 2003 . – № 4 . – С . 54 – 58.
5. Доктрина Никсона [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.grinchevskiy.ru/1945-1990/guamskaya-doktrina.php  
6. Триттен Дж. Новая американская стратегия безопасности / Дж. Триттен . – М.: Наука, 2006 . – С . 28 – 43.
7. Евстафьев Д. Г. Сверхдержавы в региональных конфликтах: от «корейской» модели к «кувейтской» / Д. Г. Евстафьев // Международная жизнь . – 1991 . – № 12 . – С. 15 – 25.
8. Кременюк В. Внешняя политика США в год президентських виборов / В. Кременюк // Международная жизнь . – 2008 . – № 7 . – С . 3 – 16.
9. Котляр В. С. Международное право и современные стратегические концепции США и НАТО / В. С. Котляр . – М.: Центр инновационных технологий, 2008 . – 480 с.
10. Маначинский А. Югославия: приговор вынесен / А. Маначинский . – М.: Румб, 2008 . – 288 с.
11. Маначинский А. Ирак: тайные пружины войны / А. Маначинский . – М.: Румб, 2008 . – 416 с.
12. Мирський Г. Американская сверхдержава против исламского терроризма / Г. Мирський // Мировая экономика и международные отношения . – 2004. – № 10 . – С .71 – 89.
13. От Джеймса Монро до Джорджа Буша: політика национальной безопасности США (доктрина Буша) / за матер. агентства Washington Profile / У ред. Кур’єр . – 2004 . – С . 11.
14. Речь Барака Обамы о новой стратегии США в Афганистане [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.antidrugfront.ru/publications/02008.html  
15. Степанова Е. А. Влияние войны в Персидском заливе 1991г. на формирование современной американской модели регулирования региональных конфликтов / Е. А. Степанова // Вести Московского университета . – 1998 . – № 3 . – С . 36 – 56.
16. Стратегія Національної безпеки Сполучених Штатів 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://georgewbushwhitehouse.archives.gov/nsc/nss/2002/index.html  
17. Стратегія Національної безпеки Сполучених Штатів 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://georgewbushwhitehouse.archives.gov/nsc/nss/2006/index.html    
18. Требов О. В. США – Ирак: Триумф, провал, тупик? / О. В. Требов // Международная жизнь . – 2004 . – № 12 . – С . 75 – 88.
19. Хомский Н. Гегемония, или Борьба за выживание. Стремление США к мировому господству / Н. Хомский . – М.: Столица-Принт, 2007 . – 464 с.
20. Шумилин А. США против «стран-изгоев» на Ближнем Востоке: кто под прицелом? / А. Шумилин // Международная жизнь . – 2003 . – № 7 . – С . 58 – 73.
21. Юрин А. В США наступил год «слона» / А. Юрин // Международная жизнь . – 2002 . – 12 . – С . 25 – 29.
22. Bush's address to a joint session of Congress on Thursday night, September 20, 2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archives.cnn.com/2001/US/09/20/gen.bush.transcript/  
23. Obama's Strategy for Afghanistan and Pakistan, March 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cfr.org/publication/18952/obamas_strategy_for_afghanistan_and_pakistan_march_2009.html  
Категорія: Міжнародні відносини/Зовнішня політика України | Переглядів: 1622 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 5.0/1 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz