 КУХАЛЕЙШВІЛІ Георгій Романович,
легат Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС"
«Превентивна» дипломатія є відносно новим поняттям в теорії міжнародних відносин. Вперше дане поняття ввів генсек ООН Д. Хамершельд ( 1953-1961 рр. ). З цього часу превентивна дипломатія стала проблемою, що активно досліджується в теорії міжнародних відносин, яка є важливим інструментом сучасної дипломатії [2].
Метою даної статті є розглянути концептуальні підходи відомого американського політолога М. Лунда, який вніс, на наш погляд, значний внесок в розробку даної проблеми. Актуальність даної теми обумовлена також тим, що вона практично не досліджена в українській історіографії.
В теж самий час концепція М. Лунда відрізняється від концепцій превентивної дипломатії, розроблених як в рамках ООН, так іншими дослідниками [2; 8-9]. Визначаючи сутність превентивної дипломатії, то він розглядає її як комплекс дій окремої держави для недопущення агресії, погрози по відношенню до себе з боку іншого актору міжнародних відносин, а також своєчасне попередження дій іншої сторони, які можуть призвести до загрози для національних інтересів держави [3; 6]. Це безпека кордонів, громадян, сфер впливу в інших регіонах, а також односторонні та колективні дії для ліквідації передумови до регіональної чи глобальної кризи, яка є загрозою національним інтересам держав. Вчений розглядає превентивну дипломатію як систему елементів для ліквідації загрози силами однієї держави.
Дослідник відокремлює в превентивній дипломатії дві складові – перша, це невоєнні елементи, ( дії несилового характеру ), а другою є воєнні елементи, які передбачають застосування військової сили, непрямої та прямої дії [3; 8-10].
Першою складовою невоєнних елементів є переговори, завдяки яким можливе нівелювання конфліктогенної ситуації, агресивних амбіцій потенційного агресора до того моменту, коли вони можуть представити загрозу національним інтересам, завдяки знаходженню компромісу, а якщо держава має міцний військовий, економічний потенціал, політичний авторитет, агресор становиться більш злагідливим [3; 11-12]. Але у випадку неефективності переговорів, відсутності компромісу, для попередження загрози, застосовуються інші елементи.
В концепції М. Лунда важливим елементом виступають санкції, оскільки передбачають колективні або односторонні примусові міри, спрямовані проти держави, що порушила міжнародне права, діяльність якої є потенційною загрозою національним інтересам іншої держави, її союзників, світовій безпеки. Дане положення відповідає Уставу ООН [1].
Серед інших невоєнних елементів, М. Лунд приділяє увагу до «системи дальнього інформаційного застереження» – діяльність розвідки, аналіз потенційної загрози по відношенню до держави, збір важливої інформації неурядовими організаціями, філіалами ТНК, окремими особами, про цілі потенційного агресору. Не менш важливою є «співпраця з іншими акторами міжнародних відносин», яка полягає у співпраці з союзниками, міжнародними організаціями для забезпечення проведення колективних превентивних дій [3; 16-18], [4; 32].
Досить ефективним, на думку М. Лунда може бути ультиматум, як потреба до потенційного супротивника, з обмеженням часу на її виконання, включає погрозу застосування військових сил у випадку відмови виконання [3; 19-20]. Тобто ультиматум займає проміжне місце між невоєнними та воєнними елементами – за невиконанням слідує застосування воєнних елементів превентивної дипломатії, він висувається коли переговори з потенційним агресором, супротивником приречені на провал, а потенційна загроза є серйозною для обмеження санкціями.
Стосовно воєнних елементів непрямої дії, то корисною є демонстрація сили для стримування потенційного агресору від застосування військової сили до держави, її союзників, сфер впливу завдяки демонстрації військового потенціалу [3; 21].
Розглядаючи воєнні елементи непрямої дії, то важливе місце в концепції М. Лунда приділяється наявності ядерної зброї ( «Стратегічні сили» ) для попередження потенційних загроз власній безпеці, стримування дій без’ядерної держави [3; 22].
Ефективну роль М. Лунд відводе системі ПРО, оскільки вона захищає територію держави від потенційного ракетно-ядерного удару з боку недемократичних держав, слугує тиском на ядерні держави без ПРО [3; 22-23].
Аналізуючи воєнні елементи прямої дії концепції М. Лунда, які передбачають застосування сили, то необхідним вважається «превентивне розгортання» сил на території від якої відходе загроза до національних інтересів, для попередження виникнення військових дій на власній або союзницькій території [3; 25], [4; 38-39].
Особливу роль М. Лунд відводе «операціям по примусу до миру», які проводяться при загрозі для союзників, на території яких відбувається внутрішньополітична криза, яка є загрозою для регіону власної сфери впливу [3; 28].
Важливе місце в концепції М. Лунда займає «превентивна присутність» як наявність військових баз в сферах впливу, для попередження потенційних загроз.
Таким чином концепція превентивної дипломатії М. Лунда, на наш погляд, є глибоко відпрацьованою, яка знайшла застосування в зовнішній політиці США.
| 