"ДИПКОРПУС" суспільно-політичний часопис
Форма входу
Календар новин
«  Листопад 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наш опрос
Оцените мой сайт
Загалом відповідей: 89
Розділи новин
Міжнародні відносини/Зовнішня політика України [41]
Політика [19]
Економіка [11]
Громадянське суспільство [22]
Державна/міжнародна безпека [9]
АНТИКРИЗА ! [3]
Геополітика [0]
Місцеве самоврядування [0]
Освіта [2]
Понеділок, 25.06.2018, 21:24
Головна » 2010 » Листопад » 30 » ІРІНА КОБРІНСКАЯ ЄДИНА ЄВРОПА: БЕЗПРОГРАШНА СТРАТЕГІЯ АБО ГРА З НУЛЬОВИМ РЕЗУЛЬТАТОМ
ІРІНА КОБРІНСКАЯ ЄДИНА ЄВРОПА: БЕЗПРОГРАШНА СТРАТЕГІЯ АБО ГРА З НУЛЬОВИМ РЕЗУЛЬТАТОМ
10:10
Пропонуємо до Вашої уваги деякі аналітичні матерали до 4-го Київського безпекового форуму (www.ksf.openukraine.org)

ІРІНА КОБРІНСКАЯ ЄДИНА ЄВРОПА: БЕЗПРОГРАШНА СТРАТЕГІЯ АБО ГРА З НУЛЬОВИМ РЕЗУЛЬТАТОМ
Кобрінська Ірина Яківна
 
Чи пануватиме Realpolitik на європейському континенті?
Повернення Realpolitik в галузі міжнародних відносин стало очевидним в середині 2000-х. У кінці десятиліття Р.Каган сказав: "мрії скінчилися, повертається історія". Кардинальні зміни були обумовлені низкою різних факторів. Досить згадати лише деякі з них:
• Розлад у трансатлантичних відносинах, викликаний, або, скоріше, загострений війною в Іраку;
• Початковий етап переходу Сполучених Штатів від політики безумовно гегемонного впливу до курсу, спрямованого на спільну з європейськими партнерами глобальну відповідальність;
• Інституційні проблеми в країнах Європейського Союзу, обтяжені в кінці десятиліття глобальною фінансово-економічною кризою. Ре-націоналізація стала засобом для стабілізації національних економік та суспільств. Протягом багатьох років ЄС і НАТО європеїзували Німеччину, тепер виникає занепокоєння щодо германізації Європи;
• Прискорений і незавершений процес формування держав-націй і національної ідентичності в країнах Центральної та Східної Європи. Ці модерністські процеси збіглися з пост-модерним етапом європейської інтеграції і побудови трансатлантичної безпеки, тому в цих умовах вони не можуть бути повністю завершені. Таким чином, в середині 2000-х років, задовго до початку кризи та ре-націоналізації, націонал-популізм в країнах ЦСЄ став серйозною проблемою для Європейського Союзу і його провідних членів;
• Зміна позиції і впливу Росії у міжнародних справах;
• Війна в Афганістані;
• Конкуренція за ресурси;
• Світова фінансово-економічна криза тощо..
Через двадцять років після "оксамитових революцій", світ вступає в наступну перехідну фазу з непередбачуваними результатами. За словами колишнього міністра закордонних справ Польщі проф. А.Д. Ротфельда, майбутня політична система буде визначатися трьома основними процесами:
• зміна курсу старих і нових світових держав, спрямованого на забезпечення домінуючої ролі у процесі прийняття рішень на глобальному рівні;
• поступовий перехід Сполучених Штатів до політики самоусунення, особливо в регіонах, які не є пріоритетними для американських національних інтересів;
• збільшення кількості слабких та недієздатних держав, які не в змозі забезпечити потреби свого населення.
M.T. Берроуз, радник Ради національної розвідки США і голова проекту «Глобальні тенденції 2025: трансформований світ», розглядає розбіжності між національними інтересами і глобальними тенденціями як ключову проблему ефективного глобального управління в майбутньому.
Чи залежить домінування Realpolitik на європейському континенті від тривалості ключових чинників? Зараз сплеск Realpolitik є:
• частково компенсаторним явищем, оскільки має надолужити 10-15 років ілюзій і занепаду, а в країнах ЦСЄ – затримки і перекосу у побудові держав-націй та національної ідентичності;
• радше геоекономічної, а не геополітичної природи.
Вже на даний час масштаби глобальних загроз, ризиків і викликів змушують трансатлантичних партнерів шукати шляхи подолання розбіжностей, вироблення нового скоординованого підходу, а також поділу тягаря в рівній мірі, щоб урівноважити виникнення нових світових держав.
Для того, щоб, по-перше, гарантувати євроатлантичну безпеку і впоратися з нестабільністю в потенційно-конфліктних регіонах, і, по-друге, забезпечити сталий економічний розвиток в умовах посилення впливу азіатських держав, трансатлантичним союзникам необхідне співробітництво з Росією.
За умови включення до євроатлантичної сфери, Росія та її політика:
• стане набагато більш передбачуваною. Таким чином зменшиться простір для геополітичного суперництва;
• зосередиться на модернізації. З огляду на використання альтернативних джерел енергії в промисловості; подальшу революцію в енергозберігаючих технологіях і, таким чином, ослаблення конкуренції за ресурси і транзитні маршрути - що означає ослаблення позицій російських енергетичних компаній - керівництво Росії приділяє особливу увагу модернізації, співпраці з технологічними державами для того, щоб запобігти негативним сценаріям.
За тіснішого євроатлантичного співробітництва (США-ЄС-Росія), країни Центральної Європи та країни Східної Європи – СНД і члени Східного партнерства (СхП) (Україна, Білорусь, Молдова) втрачають як важелі, так і стимули для політичних маневрів, щоб розгортати Realpolitik.
У той же час, досвід останніх 20 років, ймовірно, посилить прагматичний підхід до державної, безпекової та економічної політики у більшості країн світу, так само як і регіональних держав, і неминуче – в країнах ЦСЄ та СxП. Найсвіжіші приклади – польсько-російські відносин та зміна українського курсу у напрямку Росії.
Але розумний егоїзм і прагматизм навряд чи рівносильні Realpolitik: у той час як спочатку це може призвести до безпрограшної ситуації, зрештою Realpolitik є грою з нульовим результатом.
Нова архітектура європейської безпеки: російський підхід.
Ініційоване Росією у 2008 році обговорення нової європейської, або, точніше, євроатлантичної архітектури безпеки (ЄААБ) пропонує широкий спектр, глибину і нові ідеї для Європи і Сполучених Штатів. Західний підхід, в деякому відношенні, є більш сміливим і має більш далекосяжні перспективи, на відміну від російського. Останні пропозиції, що стосуються можливого членства Росії в НАТО, висунуті групою дуже впливових і всесвітньо відомих німецьких політиків; або ідея спеціального привілейованого статусу для Росії в її відносинах з ЄС, запропонована французьким академіком Елен Каррер д'Анкос як результат успішного візиту президента Медвєдєва до Франції; або ряд ідей. сформульованих державним секретарем Гіларі Клінтон, – ще лише рік тому були або нереальними, або виглядали б як намагання видати ліберальне бажане за дійсне. Сьогодні вони стали об’єктами предметного діалогу і навіть військово-політичного торгу.
У певному сенсі, дискусія щодо нової європейської, чи євроатлантичної безпеки, як це передбачено ініціативою Медвєдєва, є набагато суттєвішою, ніж проект Договору про європейську безпеку, опублікований 29 листопада 2009 року. Проект договору піддається критиці в Росії і на Заході з цілої низки причин.
Тим не менше, на Заході навряд чи є ті, хто ставить під питання принцип неподільності європейської безпеки, або відкидають принцип рівності зацікавленої Росії у новій архітектурі безпеки, . Експерти та політики як у Росії, так і – останнім часом в ширше – на Заході намагаються відповісти на об'єктивно висунуті Росією запитання, з тим щоб знайти способи поліпшення застарілої та неефективної системи безпеки, яка буде включати саму Росію.
Чому так? Триваюча дискусія щодо ЄААБ пояснюється збігом об'єктивних та суб'єктивних внутрішніх і зовнішніх політичних факторів та інтересів безпеки, взаємовплив яких зміцнився з глобальною фінансово-економічною кризою – ситуацією такою ж рідкісною, як парад планет. Сюди слід також додати і надзвичайно швидке зближення нової української влади з Росією, а також зміцнення російсько-польських відносин до та внаслідок трагедії під Смоленськом.
Нинішня ситуація є практично безпрецедентною в історії. Як паралель, можна, зокрема, розглядати еру "оксамитових революцій" на межі 1990-х років. На жаль, у той час можливості для зближення та інтеграції Росії із Заходом були втрачені. Але 20-та річниця падіння Берлінської стіни також відіграла роль стимулу у просуванні дискусії щодо ЄААБ.
Хоча поточна дискусія свідчить про добру політичну волю з боку Заходу, аналіз обговорень вказує на відсутність розуміння, або байдужість чи зневагу, що криється за основною причиною ініціативи Росії. Для Заходу, з огляду на модернізацію системи європейської безпеки та в умовах реальних викликів, ризиків і загроз, більш важливо знати "як" практично залучити Росію, а не "чому" Росія також потребує або бажає цього.
Такий підхід зрозумілий і виправданий з урахуванням невизначеностей російського внутрішнього розвитку. Російська риторика залишається амбівалентною, демонструючи спірні заяви. Тим не менш, аналіз російських документів, що стосуються зовнішньої та внутрішньої політик, а також політики як такої, дозволяє припустити, що основна причина ґрунтується на трьох екзистенціальних імперативах:
- Необхідність модернізації Росії. Модернізація не може бути реалізована без глибокого і повномасштабного співробітництва із Заходом, в першу чергу з Європейським Союзом;
- Зробити Росію правовою державою, державою з сильними демократичними інституціями;
- Забезпечити безсумнівне визнання Росії як легітимного члена євроатлантичної спільноти. Завершити – або наблизитись до завершення – процес ідентифікації Росії, як європейської ринкової, демократичної й регіонально-впливової держави. Правильне, належне укорінення цієї ідентичності є основною умовою для реалізації двох вищезазначених цілей. Шизофренія побудови ідентичності залишається ключовим фактором російських процесів прийняття рішень щодо внутрішньої і зовнішньої політики.
Таким чином, основна причина має комплексну "intermestic" (міжнародну і внутрішню) природу, але в основному ґрунтується на необхідності економічної та політичної модернізації .
У той же час основною причиною для західних партнерів Росії у пошуках можливостей включення Росії в архітектуру євроатлантичної безпеки є більш "жорстка" безпека як така, а також безпека політичного характеру. Серед основних завдань, які повинні бути досягнуті за рахунок більш тісної взаємодії з Росією, є:
• Боротьба з глобальними безпековими загрозами і викликами традиційної і нетрадиційної природи (Афганістан, Близький Схід, розповсюдження ядерної та іншої зброї масового знищення, тероризм тощо);
• Нейтралізація факторів невизначеності та збалансування можливих невідповідностей, пов'язаних з появою нових глобальних центрів сили, передусім Китаю ;
• Забезпечення в євроатлантичній сфері збереження американського лідерства в галузі безпеки навіть у новому пост-однополярному і пост-односторонньому світі;
• Гарантування ефективного функціонування НАТО на довгий час;
• Зміцнення позицій і посилення впливу Європейського Союзу, як глобального політичного гравця;
• Зміцнення, якщо це є можливим, через співпрацю з Росією у створенні нової структури європейської безпеки, національних впливів провідних європейських країн, як з міжнародних (ЄС, ЄС-НАТО, відносини з США), так і з внутрішніх політичних причин.
Таким чином, об'єднані загальними загрозами, ризиками і проблемами Росія і Захід хотіли б знайти спільну мову щодо програми та формату спільних дій, без урахування специфіки основоположних аргументів один одного, які, у свою чергу, лише підсилюють недовіру і підживлюють менталітет та логіку безпеки часів «холодної війни».
Беручи до уваги зацікавленість обох сторін в якісно новому виді співпраці, співробітництві у ролі постійних союзників, першорядним завданням є пошук комплексного рішення, яке дозволить:
• по-перше, і в найближчому майбутньому, довести існування нового російсько-західного формату безпеки. Як пропонувалося німецькими політиками, "обидві сторони зацікавлені у визначенні конкретних проміжних кроків. Це могло б включати спільну заяву країн НАТО і Росії на початку процесу приєднання, щодо незастосування один проти одного ніяких з доступних їм видів озброєнь, а також, що їх ядерна зброя служитиме лише одній меті: запобіганню використання ядерної зброї";
• по-друге, неухильно слідувати традиційним шляхам контролю над озброєннями, роззброєння та заходів зміцнення довіри (ДЗЗСЄ, СНО, ПРО). Звичайно, вирішальне значення для прогресу в цьому напрямку матиме підписання і ратифікація нового американо-російського договору щодо СНО.
На даний час західні партнери в Європі і в США висувають чіткі, а іноді й проривні ідеї та рішення, починаючи з відкритих дверей НАТО для Росії і до інституційної модернізації та заходів контролю над озброєннями.
Нова архітектура європейської безпеки: обмеження і перешкоди
На шляху до формування нової архітектури європейської безпеки є добре відомі й непередбачувані перешкоди.
Є терміни, встановлені електоральними циклами у США та Росії. Проблеми можуть виникнути, якщо новий договір щодо СНО не буде ратифіковано Конгресом до виборів восени.
Є відкриті й приховані противники нового зближення Росії і Заходу з боку багатьох країн на пострадянському просторі (наприклад, в Білорусі, Грузії, чи Україні – країнах, які отримують дивіденди від суперечностей між двома сторонами).
Але найбільш серйозною перешкодою для цього прагнення є противники зближення на Заході, особливо в НАТО, і в Росії. Як відкрито визнають відомі німецькі політики, "немає консенсусу щодо того, як оцінювати і поводитися з Росією, - це основне питання, щодо якого у членів Альянсу і ЄС існують глибокі розбіжності. Одним з ключових спірних питань є те, що, з історичних причин, нові члени НАТО визначають свою безпеку як спрямованість проти Росії, у той час як для Західної Європи імперативним є те, що безпека в Європі і для Європи може бути досягнута лише спільно з Росією, а не у протистоянні з нею. ... З цієї причини, у своїх внутрішніх дебатах зі скептиками з країн Східної Європи, НАТО має дати ясно зрозуміти, що Альянс виграє, якщо Росія поступово долучиться в якості повноправного члена".
Майбутнє євроатлантичної безпеки
Процес формування нової євроатлантичної безпеки буде не революційним, а, радше, еволюційним – ні розширення, ні збільшення, ні нових структур. Малі кроки – великі справи. Мета – зміцнити довіру. Дуже важливе значення на початковому і проміжному етапах є контроль над озброєннями: ратифікація договору щодо СНО, спільне ПРО та відновлення ДЗЗСЄ.
У новій ситуації, сусідні країни перебувають, де-факто, в одному човні із Росією і Заходом. Як визначити їхній статус?
1. Позаблоковий статус, заявлений новою українською владою, розглядається як позитивний і підтримується Росією та НАТО. Це закриває найбільш дратівливе питання про розширення НАТО. Він заслуговує на повагу – але багато чого вимагає: політичної стабільності (ніяка слабка держава не може дозволити собі цей статус), і є фінансово-ємним;
2. Таким чином, існує потреба у таких комплексних євроатлантичних угодах, які би зменшили цей тягар:
- незастосування сили;
- кризовий менеджмент і врегулювання конфліктів;
- координація та включення у спільну діяльність із забезпечення безпеки;
- можливі гарантії безпеки.
І нарешті, нова архітектура євроатлантичної безпеки не може виглядати як прийняття бажаного за дійсне, якщо всі зацікавлені сторони братимуть до уваги 3 «К»: Кризу, Китай, Клімат.
 
 
1) Volker Rühe, Klaus Naumann, Frank Elbe and Ulrich Weisser. It's Time to Invite Russia to Join NATO // Der Spiegel, 3 March 2010 http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,682287,00.html  
Wolfgang Ischinger. The European security architecture two decades after the fall of the Berlin Wall: can Russia be integrated? // November 2009 http://www.sipri.org/media/newsletter/essay/nov09  
Hélène Carrère d'Encausse. La France doit faire entrer la Russie en Europe // Le Figaro, 11/03/2010
Remarks on the Future of European Security. Hillary Rodham Clinton. Secretary of State. Remarks on the Future of European Security. L'Ecole Militaire Paris, France January 29, 2010 http://www.america.gov/st/texttrans-english/2010/January/20100129153002eaifas0.2912409.html  
2) Dmitry Medvedev’s Article, Go Russia! September 10, 2009
http://eng.kremlin.ru/speeches/2009/09/10/1534_type104017_221527.shtml  
3) http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,682287,00.html  
4) http://www.spiegel.de/international/world/0,1518,682287,00.html  
 
Думка, висловлена в публікації може не співпадати із позицією Чорноморського трасту з регіональної співпраці, Проекту Фонду Маршала (США).
Категорія: Міжнародні відносини/Зовнішня політика України | Переглядів: 795 | Додав: dipcorpus-info | Рейтинг: 0.0/0 |
Загалом коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2018Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz