Мова має багато функцій, вона не обмежується тільки передачею інформації, вона зберігає певні культурні надбання про світ і людей у ньому, накопичує та передає знання від поколінь до поколінь. Ми сприймаємо світ через мову і на наше сприйняття впливають відомості і оцінки, закладені в ній. Ті слова, які ми вживаємо і формують наше ставлення до багатьох явищ та предметів про які ми говоримо, наповнюють їх позитивом чи негативом.

Мова чітко фіксує все те, що уявляється суспільством, як норма, тобто, те для чого немає слова – непомітне, незначуще та невидиме. Так тривалий час жінка була відхиленням від норми, її здібності були применшенні, вона не відігравала великої ролі у суспільних процесах, залишаючись непомітної та невидимою, таке упереджене ставлення до жінок відображалось і у мові.

 

Досліджуючи презентацію статей у мові, представниці феміністської лінгвістики зауважили, що жінка й чоловік представлені у мові неоднаково: чоловік зображений головним і важливим у мові, а жінка – другорядною та менш вагомою за чоловіка. Наприклад, коли ми говоримо, не уточнюючи, «людина» - в нашій уяві ця людина не є жінкою чи дитиною. Про людину, стать якої нам наразі невідома, ми говоримо він – і в текстах законів, і в газетних статтях, і в усному мовленні.

 

Більше того, все що стосується чоловіків - є позитивним і вартим поваги: чоловіча розмова, чоловіче рукостискання, чоловіча дружба. А жіноче, навпаки – негативне, дріб’язкове, обмежене: жіночі примхи, жіноча логіка, жіноче щастя. Уявлення чоловіка як про норму відбувається й у назвах посад: директор, викладач, поет, режисер, художник, депутат, вчений – всі ці назви вважається вживати правильними лише у формі чоловічого роду, навіть коли особа, що обіймає цю посаду, є жінкою. Можна помітити, що форму тільки чоловічого роду мають назви престижних професій і посад, які протягом тривалого часу були недосяжними до жінок, чи вищий соціальний статус професії, тим частіше вона вживається у чоловічому роді. Це навіть закріплено на законодавчому рівні, наприклад, Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ, стаття 48 «Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників», Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ, стаття 22-1 «Посади наукових працівників», стаття 22-2 «Посади науково-педагогічних працівників».

Така невидимість жінок у мові (та її наслідки у вигляді упередженості до жінок як чоловіків, так і самих жінок) перешкоджає жінкам в адекватному вираженні себе і свого досвіду через мову, не дає підкріплення і заважає реалізувати свій творчий потенціал. Таке ставлення до норми, ігнорування жінок, відбивається не лише в тому, як ми говоримо, воно може впливати на рішення, які ми приймаємо. Це явище отримало назву ґендерних упереджень, андроцентризму або мовного сексизму.

Сексизим – це дискримінація за ознакою статі, звідси – мовний сексизим – це дискримінація за статтю у мові. Існує ґендерна асиметрія мови – це нерівномірність відбиття в самій мові (лексиці, граматиці) особливостей жінок і чоловіків. У сучасному світі всі випадки ґендерної асиметрії розглядаються як прояви мовного сексизму.

 

В українській мові в офіційно-діловому та науковому спілкуванні в повсякденному мовленні перевага й досі надається іменникам і займенникам у формі чоловічого роду.
Приклади ґендерної асиметрії мови зустрічається й у багатьох офіційних документах. Наприклад, у статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначено, що «право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні». Так можна проаналізувати з допомогою словника, де «годувальник» - той, хто утримує кого-небудь, джерело засобів для існування. А «годувальниця» - жінка, яка годує дитину груддю. Як висновок, для слова «годувальник» з його значенням «той, хто утримує кого-небудь» є основним, а «годувальниця» - другорядним.

У статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» зустрічається термін одинока мати, терміна одинокий батько в юридичній практиці не існує, замість нього вживається описовий зворот «батько, який виховує дитину без матері». Також не існує терміну удочеріння, дитина, відповідно до Сімейного кодексу України, може бути лише усиновлена (статті 207, 208, 213, 220, 243, 252).

Таким чином, причини поширення мовного сексизму полягають не тільки в існуванні ґендерних стереотипів, а й в обмежених чи не повністю використаних можливостях самої мови. Кожна мова має свій запас лексичних та граматичних ресурсів для подолання мовного сексизму, для більш повного та нейтрального висвітлення жінок і чоловіків у світі.

Негативні наслідки ґендерної асиметрії мови підтверджують багато соціологів, психологів, лінгвістів та наполягають на «включенні» позначень жіночої статі у слова чоловічого роду, та акцентують увагу на те, що це є проблема не тільки «невинно» - граматична. Використання, наприклад, родових іменників чи займенників у формі чоловічого роду, якщо йдеться про жінок, сприяє їх ігноруванню не тільки в мові, а й в суспільстві. А існування назв престижних професій і посад лише у формі чоловічого роду є потужним засобом підсвідомого сприйняття, що жінки, які їх обіймають, беруться «не за свою справу». Проте навіть існуючі професії як чоловічої, так і жіночої форми мають різне значення. У таких парах слів форма чоловічого роду має позитивне або нейтральне значення, а форма жіночого роду з часом зазнає погіршення значення. Наприклад, іменник чоловічого роду «професіонал» має позитивне значення, тоді як відповідний іменник жіночого роду «професіоналка» в багатьох мовах означає повію. Також неоднаково тлумачаться інші пари слів: майстер (фахівець високого класу) та майстриня (жінка – що займається народним ремеслом).

Шляхом до подолання мовного сексизму може стати розробка «мовного планування» - поступова заміна існуючих мовних норм за допомогою лінгвістів, уникання зображення статей у стереотипних ролях (менеджер – чоловік, учитель – жінка), пошук альтернатив у мовленні задля подолання статево-рольових стереотипів. Необхідно офіційно закріпити в сучасній українській мові етичні й комунікативні норми, які б враховували ґендерний компонент. Потрібно створити довідник української мови, який би пропонував мовні форми, вільні від дискримінації та сексизму.

 

Таким чином, для того аби певні зміни в мові стали загальновживаними, необхідно, аби їх просувала достатньо впливова група чи групи, використовували ЗМІ, а також підтримували можновладці - в тому числі і через мову законів. Мова законодавства має нормотворчу силу, завдяки прописаним у законах чітким й однозначним визначенням такі поняття запроваджуються на рівні виконання рішень та контролю за їх виконанням. На них посилаються, ними оперують, ними починають користуватися у повсякденному житті. Хоч якими дрібними і непомітними можуть видатись такі зміни, їхній сукупний ефект на всіх рівнях застосування законів не варто недооцінювати.

 

Використана література:
1. Законотворчість: Практичні аспекти впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в діяльність Верховної Ради України/ Програма сприяння Парламенту ІІ: Програма розвитку законотворчої політики. – К. Москаленко О. М. ФОП, 2010. – 180 с.
2. Основи ґендерної рівності: навчально-методичний посібник для суддів/ Т. І. Фулей. – К.: Тютюкін, 2010. – 240 с.