З проголошенням Україною незалежності практично одразу особливої актуальності набула концепція розбудови громадянського суспільства в країні. Питання становлення та розвитку громадянського суспільства активно вивчається в усіх галузях наукового знання. Такий інтерес до тематики зумовлений сучасними процесами, що відбуваються в українському суспільстві, передусім це реформування в Україні основних сфер суспільного життя та окремих соціальних інститутів.

Громадянське суспільство має комплекс істотних ознак, а відсутність чи нерозвиненість деяких з них впливає на весь суспільний процес, тому є необхідність вдосконалення всіх його напрямків. Для цього потрібно визначити, що саме входить у поняття «громадянське суспільство» та які ознаки воно має.

Ознаками громадянського суспільства є плюралізм, свобода громадян та толерантність; воно засноване на приватній власності та ринковій економіці; таке суспільство автономне від влади, має свої структурні інститути (сім’я, школа, церква, громада, різні організації та асоціації) в яких кожна людина може реалізувати свої інтереси та потреби; у громадянському суспільстві повинні забезпечуватись свобода слова, критики, гласність, доступ до різної інформації, постійний обмін інформацією, технологіями, культурою з закордонними державами та організаціями.

Отже аналізуючи ці критерії, можна зробити висновок, що більшість показників громадянського суспільства перебувають у стадії розвитку, тому саме на їх вдосконалення повинна спрямуватися діяльність держави.

Громадянське суспільство – це середовище в якому відбувається суспільна взаємодія та комунікація між державою та громадянами, а посередником в цих комунікаціях виступають НУО.

 

Сьогодні невід’ємним чинником, який впливає на формування громадянського суспільства та розвиток всіх його ознак є саме неурядові організації. Діяльність НУО веде до поступового втілення основних ідей громадянського суспільства, як принципів плюралізму й демократії в суспільстві, вони роблять значний внесок в утвердження прав та свобод громадян, підвищення якості життя та рівня соціального захисту. Сектор неурядових організацій виступає інструментом громадянського суспільства, який бере на себе роль наглядача за політикою і діяльністю уряду в інтересах суспільства загалом та кожного індивіда окремо.

 

Проте, саме держава створює умови для функціонування та розвитку НУО, у зв’язку з цим виникають проблеми у взаємодії органів влади та НУО. Це проявляється в тому, що НУО часто сприймаються органами влади як опозиційні сили, які можуть підірвати авторитет влади, сили, які захищають громаду від зловживання владою і виступають за політичну підзвітність держави. У свою чергу, НУО ставлять під сумнів мотивацію владних структур щодо налагодження співробітництва з ними. Зрозуміло, що кожна сторона має різні завдання та можливості і саме на цьому повинні будуватися партнерські стосунки, потрібно враховувати те, що громадський та владний сектор залежать один від одного, успіх їх взаємодії залежить від розділення обов’язків та відповідальності, а також від усвідомлення того, що ефективна взаємодія можлива лише за наявності спільних цілей у обох сторін. Сприяти розвитку взаємодії двох секторів може стати спільна робота над розв’язанням якоїсь державної чи регіональної проблеми через взаємну повагу до різноманіття думок та цінностей один одного.

Ефективні взаємовідносини потрібно будувати на принципах: розуміння спільного завдання; консультаціях та діалогу з питань розробки політики та дискусіях де існують розбіжності в поглядах НУО та влади, шляхом впровадження досвіду НУО у виробленні соціальної політики та програм, їх пристосуванні до потреб суспільства, завдяки тому що НУО наближені до громади; врахування міжнародного досвіду у співпраці між громадським сектором та владою, а також покращення якості навчання співробітників у сфері управління.

Співпраця органів державної влади та неурядових організацій може здійснюватись за декількома формами, такими як участь НУО у підготовці й обговоренні законодавчих актів, створенні консультаційний та експертних колегій, у виконанні спільних проектів, улучення НУО до прийняття рішень, створенні спільних освітніх заходів, моніторингу діяльності органів влади НУО та інших.

Вже існують деякі з цих форм між секторної взаємодії, такі як слухання (президентські, комітетські, парламентські), громадські ради та консультаційні групи, проте вони не є досить ефективними, оскільки у всіх випадках НУО залучаються нерегулярно через непрозорість процедури, що супроводжуються відсутністю інформації про заплановані заходи, відбувається ігнорування публічних обговорень проектів владою, які мають важливе суспільне, економічне чи політичне значення, а відтак думка громади не почута і це призводить до нагнітання недовіри до відкритості влади та породження нових конфліктів між владою та суспільством. Вони залишаються тільки декларативно закріплені у Стратегії національної безпеки – пункт 3.2, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України – пункт 1.1, у Постанові № 1035 Кабінету Міністрів України ухвалена Концепція сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, в який йдеться про вдосконалення системи взаємодії між секторами, налагодження плідного діалогу, створення сприятливих умов для функціонування та розвитку інститутів громадянського суспільства, вчасне реагування органів влади на ініціативи та звернення громадськості, вдосконалення законодавства стосовно НУО з європейськими стандартами та інше.

Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні, більш-менш, створені умови для співпраці та взаємодії органів державної влади на НУО, проте на практиці ці механізми не використовуються повною мірою. Можливо, потребує трансформації саме відношення представників уряду та влади до діяльності неурядових організацій, розуміння того, що вони мають спільну мету – це різносторонній розвиток суспільства в усіх сферах життя, і розуміння цього дасть можливість повноцінно та продуктивно проводити не тільки соціальну політику, а й економічну та зовнішню.

Таким чином, перш за все, потребує налагодження комунікації та ефективного діалогу між владою та суспільством, відкритість та взаємна підзвітність, влада повинна більше враховувати досвід НУО у виробленні програм, оскільки НУО є посередниками між громадою та владою.

Коли буде налаштований ефективний діалог між владою та громадським сектором, тільки тоді буде повноцінно розвиватися громадянське суспільство в Україні, оскільки саме НУО несуть демократичні цінності, сприяють перетворенню та структурним змінам у громаді.

 

Використана література:
1. Кроки до громадянського суспільства. Пост майданове громадянське суспільство України: уроки для країни та світу / Науковий альманах. За ред. Рубцова В. П., Шестакової А. В., Рябенка В. О. – К.: Українська Всесвітня Координаційна Рада, 2006. – С. 161 – 167.
2. Грабовська О. Створення сприятливих умов для ефективної взаємодії органів державної влади та НУО : український та польський досвід [Электронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.icps.com.ua/files/articles/50/2/Zapyska_Grabovska.pdf