Відомо, що превентивна дипломатія є відносно новим поняттям, яке не знайшло глибокого відображення в теорії міжнародних відносин. Але пряме відношення до появи превентивної дипломатії має ООН, яка має пріоритет в розробці першої концепції превентивної дипломатії. Слід відзначити, що до даної проблеми звертали увагу генсеки ООН, які з’ясували значення превентивної дипломатії, сфери її реалізації.

Вперше поняття превентивної дипломатії висунув генсек ООН Д. Хамершельд ( 1953-1961 рр. ) в кін. 50-х рр., під якою вважалися дії спрямовані на недопущення переносу локальних конфліктів в глобальне протистояння двох військово-політичних блоків, завдяки проведенню «операцій підтримання миру» під егідою ООН в конфліктогенних зонах третіх держав для спостерігання, припинення вогню, початку переговорів між супротивниками [1].
В нових історичних умовах після закінчення «холодної війни», при зміні геополітичної ситуації, в умовах глобалізації, генсек ООН Б. Бутрос-Галі ( 1992-1996 рр. ) дав нову інтерпретацію превентивної дипломатії, згідно якої це дії спрямовані на попередження виникнення суперечок між сторонами, недопущення переростання існуючих суперечок між ними в конфлікти та обмеження обсягів конфлікту після їх виникнення. [1]. Дана інтерпретація в подальшому стала сутністю дефініції концепції превентивної дипломатії ООН. Також він розробив елементи превентивної дипломатії («превентивне розгортання сил», «сприяння миру», «підтримка миру», «раннє відстеження конфлікту») для ефективного попередження конфліктів, розширив масштаб застосування превентивної дипломатії на внутрішньодержавні етнічні, релігійні конфлікти, окрім міждержавних [1].
Ідеї Б. Бутрос-Галі були розвинуті наступним генсеком ООН К. Аннаном ( 1997-2006 рр. ) в кін. 20 – на поч. 21 ст., який доповнив ідеї застосуванням превентивної дипломатії в нових сферах для ліквідації економічної, соціальної нестабільності в різних державах, для ліквідації конфліктів в латентній фазі, додав до елементів превентивної дипломатії ядерне роззброєння, гуманітарну допомогу [1]. В подальшому він висунув ідею створення «Групи високого рівня з приводу загроз, викликів та змін» ( дослідження потенційних загроз світовій безпеці ), «Миротворчої Комісії» ( для попередження даних загроз, їх локалізації, ліквідації ) [1]. Його ідеї були реалізовані завдяки створенню запропонованих їм органів.
Таким чином в рамках ООН було сформовано концептуальні підходи превентивної дипломатії, основу якої склали три елементи [1].
Перший елемент «превентивне розгортання сил ООН» передбачає можливість розміщення військових контингентів під егідою ООН, а також створення демілітаризованих зон для припинення конфлікту, недопущення його ескалації, переростання в регіональний [1]. Фактично даний елемент був створений на основі ідей Д. Хамершельда ( «операції підтримання миру» ), Б. Бутроса-Галі ( «превентивне розгортання сил»).
Другий елемент «встановлення довіри» передбачає дипломатичні методи переговорів, посередництва для стримування конфлікту, врегулювання суперечок [1]. Помітний вплив «сприяння миру», «підтримка миру» Б. Бутроса-Галі, які передбачають мирне попередження конфлікту.
Третій елемент «далекого виявлення» передбачає пошук інформації для виявлення конфлікту в латентній фазі, для застосування інших елементів превентивної дипломатії ООН [1]. Простежуються в елементі вплив «раннього відстеження конфлікту» Б. Бутроса-Галі ( пошук передумов конфлікту ), ідеї «Групи високого рівня» К. Аннана, ( збір інформації ).
Відомо, що діяльність ООН в розробці теорії превентивної дипломатії, надала поштовх для дослідження даної проблеми політологами ряду держав, які внесли власне бачення в понятті, структурі, елементах превентивної дипломатії, на погляди яких вказали вплив концептуальні підходи розроблені в рамках ООН [1].
Серед них можна відокремити погляди політологів Е. Меландера, К. Пігаче ( Франція ). Вони вважали сутністю превентивної дипломатії попередження конфлікту, ефективність якого залежить від його стадії [3]. Елементи «Сприяння миру», «підтримка миру» Б. Бутрос-Галі помітні в елементі «первинне попередження» – ліквідація конфлікту в латентній фазі дипломатичним методами. Вплив елементу «Превентивне розгортання» простежується в елементі «вторинне попередження» ( можливість застосування контингенту ООН під час ескалації конфлікту ). Ідея К. Аннана, щодо гуманітарної допомоги вплинула на елемент «структурне попередження» ( покращення політичного, економічного, соціального рівня для конфліктуючих сторін для ліквідації причини конфлікту ). Ідея щодо «Групи високого рівня з приводу загроз, викликів та змін», «Миротворчої Комісії» помітна в елементі «системне попередження» – вирішення глобальних проблем в рамках наднаціональних об’єднань.
Вплив концептуальних підходів ООН помітний в деяких елементах концепції превентивної дипломатії дослідника США М. Лунда, згідно який превентивною дипломатією є комплекс дій окремої держави для недопущення агресії, погрози по відношенню до себе з боку іншого актору міжнародних відносин, а також своєчасне попередження дій іншої сторони, які можуть призвести до загрози для національних інтересів держави ( безпека кордонів, громадян, сфер впливу в інших регіонах ), а також односторонні та колективні дії для ліквідації передумови до регіональної чи глобальної кризи, котра може створити загрозу національним інтересам держав [2]. Вплив елементів «сприяння миру», «підтримки миру» Б. Бутрос-Галі є в невійськовому елементі переговорів ( нівелювання конфліктогенної ситуації, агресивних амбіцій потенційного агресора до загрози національним інтересам ). Також невійськовий елемент «система дальнього інформаційного застереження» ( діяльність розвідки, аналіз потенційної загрози по відношенню до держави, збір важливої інформації про цілі супротивника), сформований під впливом елементу «раннього відстеження конфлікту» Б. Бутрос-Галі ( пошук інформації ). На військові елементи прямого застосування «превентивне розгортання» ( на території від якої відходе загроза до національних інтересів ), «операції по примусу до миру» ( проводяться при загрозі внутрішньополітичної кризи для союзників, яка є загрозою для регіону) вплинули «превентивне розгортання сил», «операції підтримання миру» Б. Бутрос-Галі, Д. Хамершельда.
Таким чином можна вважати, що пріоритет в розробці як поняття так і концептуальних основ превентивної дипломатії належить саме ООН, де її розробка була здійснена генсеками ООН Д. Хамершельдом, Б. Бутрос-Галі, К. Аннаном.