Нещодавно, переглядаючи законодавчі ініціативи народних депутатів України, увагу привернув законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо неможливості нав'язування споживачу третейського розгляду та безумовного права споживача звернутись за захистом до державного суду)» внесеним на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Фельдманом О.Б. і Гейманом О.А. (реєстр. № 4260 від 25 березня 2009 року).
Згідно із цим законопроектом, клієнтам комерційних організацій (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо) в односторонньому порядку надається право відмовитися від розгляду справи в третейському суді.
Вищезазначений проект пропонує внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України, а також до законів України "Про захист прав споживачів" і "Про третейські суди". У випадку прийняття цих змін, споживачі фактично отримують право в односторонньому порядку відмовлятися від укладеної третейської угоди. Тобто, запропоновані зміни можна вважати неконструктивними, оскільки:
-
по-перше, прерогативою є надання переваги одному з учасників цивільно-правових відносин (споживачам);
-
по-друге, законопроект не має комплексного характеру і ставить під сумнів доцільність існування третейських судів як складової демократичного суспільства;
-
по-третє,фактично ігноруються загальні принципи цивільного законодавства(свобода договору, справедливість тощо).
Загалом, якщо розглядати цю законодавчу ініціативу, то варто відмітити, що допомога споживачу є «ведмежою», оскільки не вирішується докорінно суть самої проблеми, яка виникла з відповідною фінансово-кредитною установою. Аналогічною, до речі, є й думка Верховного Суду України, який також вважає, що запропонований законопроект містить юридично необґрунтовані пропозиції і тому його потрібно відхилити. Основна аргументація полягає у наступному: угоди між споживачами та комерційними організаціями щодо розгляду спорів третейськими судами згідно з вимогами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України є недійсними, оскільки, передбачаючи розгляд спорів за участю споживачів третейським судом, вони суперечать актам цивільного законодавства України, зокрема в частині компетенції третейських судів, визначеної Законом України "Про третейські суди”. Недійсний правочин, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Тому, на нашу думку, доцільніше було б зобов’язати фінансово-кредитні установи при укладенні угоди зі споживачами узгоджувати відповідний пункт стосовно вибору третейського чи державного суду для розгляду спорів.
|
