 КУХАЛЕЙШВІЛІ Георгій Романович,
легат Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС"
Відомо, що головною метою зовнішньої політики будь-якої держави є забезпечення її інтересів, державної безпеки. Також не менш важливим завданням зовнішньої політики є захист власних громадян. Якщо розглядати поняття національний інтерес, то воно полягає у недопущенні зовнішнього втручання в життя держави, підтримки нерухомості кордонів держави. Також до національних інтересів будь-якої держави відноситься нарощування ресурсної бази, економічної, військової, фінансовій, науково-технічної могутності держави [8, 20-21]. Сутність державної безпеки полягає у рівні захищеності держави від зовнішніх загроз [8, 21-22].
Проте ні одна держава, у тому числі США не може реалізовувати національні інтереси, які торкаються захисту кордонів, незалежності держави, а також забезпечувати державну безпеку без використання військових засобів. Саме тому використання фактору сили (застосування військових методів в сукупності) є невід’ємною частиною зовнішньої політики США. Більш того характерною особливістю США, як актора міжнародних відносин є використання фактора сили для відстоювання, реалізації національних інтересів, забезпечення державної безпеки, а також безпеки союзників та сфер впливу не на своїй території, а на територіях інших держав, з метою недопущення виникнення військових дій на власній території, а також в регіонах які входять до сфери впливу США, з використанням превентивного удару. Взагалі військова сила застосовується США у випадку самооборони, згідно ст. 51 Уставу ООН США можуть користуватися індивідуальною або колективною обороною у випадку зовнішньої агресії [14, 36-38]. Також військова сила може використовуватися при превентивній обороні, США може користуватися можливістю нанесення превентивного удару. Тому США використовують фактор сили для захисту власної безпеки, але до того моменту коли потенційний агресор зможе першим застосувати військову силу. Це доводить та виправдовує використання сили США на чужій території для досягнення власних інтересів під приводом ліквідації загрози державній безпеці, а це простежується в багатьох військових конфліктах з участю США. Прикладом застосування превентивного удару під приводом загрози державної безпеці слід вважати військову операцію США в Іраці (2003-наш час), в ході якої ВС США військовим шляхом ліквідували авторитарний режим С. Хусейна, використовуючи наявність біологічної зброї на території Іраку як привід до застосування превентивного удару [1, 18-19], [10, 38-45], [17, 75-78].
Саме тому використання фактору сили здійснюється США для забезпечення державної безпеки, для реалізації інтересів США.
В більшості випадків США використовують фактор сили в зовнішній політиці з приводу забезпечення державної безпеки, або у випадку загрози світової безпеки.
Яскравим прикладом використання фактору сили для захисту державної безпеки слід вважати військову операцію США в Афганістані (2001-наш час), яка є головною частиною загальної антитерористичної операції «Незборима свобода», яка є відповіддю на терористичний акт «Аль-Каїди» 11 вересня 2001 року [2, 69-72], [4, 56-57], [22]. Саме терористичний акт 11 вересня 2001 року можна вважати дійсною загрозою державній безпеці, а також національним інтересам США (недопущенні зовнішнього втручання в життя держави, підтримки нерухомості кордонів держави) з боку терористичної організації «Аль-Каїди», головний ініціатор якого, У. бін Ладен знаходився на території Афганістану [4, 57-58].
Також в Афганістані знаходилися основні командувачі «Аль-Каїди», які використовували територію Афганістану як штаб до управління діяльністю інших угрупувань «Аль-Каїди» в різних кутках світу [4, 57-58]. Більш того одіозний режим «Талібан», представники котрого узяли державу під контроль з 1997 року, були лояльними до «Аль-Каїди». Доказом є відмова афганського президента Раббані видати бін Ладена за умовами пропозиції США [11, 72-76].
Все це доводить необхідність використання фактора сили для забезпечення державної безпеки США. Проте використання сили в зовнішній політиці США обумовлено не тільки важливістю забезпечення державної безпеки, але й з бажанням реалізації національних інтересів економічної (корисні ресурси, інвестиції), військово-політичної сфери (розповсюдження власної сфери впливу, встановлення демократичних режимів на території окупованих країн, експорт демократії, ліквідація наркотрафіків, нелегальної торгівлі зброєю), котрі реалізуються під час військових операцій США. Реалізація даних інтересів чітко простежується під час військової операції в Афганістані. Так відомим є факт того, що територія Афганістану досить багата корисними копалинами (дорогоцінні метали, молібден, нікель, хром, вольфрам), що є стратегічно важливим для економіки США [4, 55-56].
Також встановлення впливу США над Афганістану дає можливість створити плацдарм для розповсюдження власної сфери впливу на територію Середнього Сходу (Іран), країни Середньої Азії. Завдяки демократизації країни військові США сприяли поширенню сфери впливу США в Афганістані. Фактом є те, що одраз після встановленя військового контролю над північним Афганістаном, військовій адміністрації США вдалося встановити демократичний уряд на чолі з тимчасовим президентом Х. Карзаєм в грудні 2001 року [11, 76-78] (був переобраний у 2004, 2009 рр.). Також в 2004 році була прийнята конституція Афганістану. Також відомо, що нове керівництво США продовжує відстоювати інтереси США завдяки фактору сили. Також характерним для військової операції в Афганістані було виникнення нових інтересів США в ході операції, для реалізації яких потрібна була військова сила.
В ході третього етапу військової операції США в Афганістані (січень 2006 –грудень 2009 рр.) важливим інтересом США стало вирішення проблеми наркотрафіку через територію Пакистану до європейських країн, США, вирішення якої потребує використання ВС США [4, 76-78]. Так, згідно нової стратегії президента США 1 грудня 2009 року, саме фактор сили відіграє важливу роль для остаточної ліквідації «Аль-Каїди», «Талібану на території Афганістану [13], [23]. Насамперед США відправляють до Афганістану 35 тис. військових для розгрому «Талібану» на півдні та сході Афганістану, паралельно повинні бути ліквідовані наркотрафіки на кордоні з Пакистаном. Також передбачається відправлення 4 тис. військових інструкторів та радників для підготовки Афганської Народної Армії, для підвищення її боєздатності. На наш погляд подібні зміни обумовлені бажанням США закінчити військову операцію в найбільш короткий строк, згідно з новою стратегією у випадку успішних військових дій проти терористів США зможуть вивести війська з Афганістану в липні 2011 року, та передати під контроль над країною демократичному керівництву, а забезпечення державної безпеки Афганістану передати АНА. Тобто на наш погляд фактором сили в даному випадку виступає кількісна перевага ВС США для остаточного розгрому «Аль-Каїди», «Талібану» зміни ВС США на АНА (простежується схожість нової стратегії Б. Обами з «доктриною Ніксона» 1968 року, згідно якої також планувалося змінити військові сили США на в’єтнамські підрозділи, хоча після виведення військ США з В’єтнаму в 1975 році, територія демократичного Південного В’єтнаму була окупована комуністичною армією ДВР [5]).
Також необхідність застосування фактору сили ВС США простежується і в інших військових операціях США загальної антитерористичної операції «Незборима свобода» [11], [15], [16].
Відомо, що фактор сили також використовується США в військовій операції на території Філіпин, яка проводиться спільно з філіпинською армією з 14 грудня 2001 року проти терористів («Абу-Сайяф», «Новою Народною Армією», «Джемаа Ісламія»), мусульман-повстанців півдня країни, котрих активно підтримує «Аль-Каїда», надаючи їм фінансову, військово-матеріальну допомогу [11, 81-82]. Також в планах «Аль-Каїди» є розповсюдити діяльність філіпинських терористичних організацій на територію Малайзії, Індонезії, інших держав Східної Азії, використовувати Філіпини як центр планування, координації терористичних операцій в АТР. Саме бажання «Аль-Каїди» розповсюдити діяльність на Східну Азію, і є основною необхідністю використання фактору сили США для боротьби з даною організацією, оскільки Східна Азія, як і увесь АТР є сферою впливу США, а розповсюдження діяльності терористичних організацій може сприяти встановленню на території держав АТР недемократичних режимів лояльних до «Аль-Каїди».
Також нелегальне постачання зброї суперечить інтересам США, котрі заінтересовані в стабільності в регіоні АТР, експорті демократії на території котрі входять до сфери діяльності терористичних організацій.
Також необхідність використання фактора сили для боротьби з міжнародним тероризмом була викликана і під час військової операції «Африканський ріг» (7 жовтня 2002 – наш час) на території Йемену, Сомалі, Джибуті, Судану, в ході якої військові сили США разом зі підрозділами НАТО проводять боротьбу з відділеннями «Аль-Каїди» на даних територіях, сомалійськими піратами «Союзу ісламських судів» [11, 83-85]. Безумовно, проведення даної операції також викликана загрозою розповсюдження діяльності відділень «Аль-Каїди» на територію прикордонних з Сомалі держав. Також використання сили в ході даної операції пов’язано з вибухом терористами американського есмінця «Коул» в 2002 році [11, 83-84].
Безумовно, дана подія дає привід ВС застосовувати військові засоби, тому що загрозі підверглись громадяни США, захист яких є важливим національним інтересом. Також розвиток тероризму в даному регіоні може призвести до повалення демократичної влади в Ефіопії, Кенії, а також виникнення загрози для інших більш-менш стабільних держав даного регіону [21, 25-29]. Також ситуація в даного регіоні ускладнюється нелегальною торгівлею зброї, що сприяє розвитку тероризму.
Слід відзначити, що проведення військової операції в даному регіоні відповідає зовнішньополітичним інтересам США, тому що ВС США активно проводять тренування, спільні навчання з військовими африканських країн даного регіону (Кенія) [19, 226-239]. Це, в свою чергу, сприятиме збільшенню кількості союзників США в даному регіоні. Більш того США паралельно з проведенням даної військової операції також сприяють впливу на держструктури Йемену, Сомалі, Джибуті, Судану, займаються експортом демократії. Також США намагаються посилити військову присутність в даному регіоні, тобто включити його до власної сфери впливу. На наш погляд даний регіон може бути цікавим для США у випадку вкладу інвестицій в економіку відсталих країн даного регіону, що посилить залежність даних країн від американського експорту. Тобто країни даного регіону зможуть стати ринком збуту американської продукції, що принесе для США економічні вигоди.
Ми бачимо, що фактор сили може використовуватися США і для реалізації економічних інтересів. Також окремою проблемою даного регіону є наявність сомалійських піратів, діяльність яких завдає великих збитків багатьом державам світу, а також є загрозою світової безпеки, союзникам та сферам впливу США. Тому для США вигідним є боротьба з сомалійськими піратами для забезпечення безпеки в даному регіоні.
Слід відзначити, що США користуються фактором сили у реалізації власних інтересів в регіоні Північно-Західної Африки. Насамперед проведення військової операції США «Західна Сахара» (10 січня 2004 – наш час) на території Лівії, Мавританії, Алжиру, при участі ВС Алжиру, Чаду, Марокко, Нігеру, Мавританії, Малі, Сенегалу спрямовано на боротьбу з місцевими відділами «Аль-Каїди», що є одним з інтересів США [11, 88-89]. Також дана військова операція спрямована на ліквідацію наркотрафіків, нелегального постачання зброї, які сприяють розвутку тероризму в даному регіоні, розвиткові наркобізнесу (можливість розповсюдження наркотиків до США), який є загрозою не тільки для громадян США, але й для країн усього світу. Тому боротьба з наркотрафіком є одним з інтересів США, який реалізується завдяки застосуванню військової сили. Як і у випадку з військовою операцією «Африканський ріг» важливим для США є розповсюдження сфери впливу та експорту демократії, для успішної реалізації яких необхідно ліквідувати вплив «Аль-Каїди» в країнах на території яких розповсюджується військова операція.
Щодо антитерористичної операції в Панкійської розщелені (2002 – наш час), то вона також здійснюється завдяки фактору сили [19, 369-376]. Дана операція направлена на ліквідацію пов’язаних з «Аль-Каїдою» терористів грузинською армією при підтримці США в Панкійської розщелені. Згідно з інформацією спецслужб США на території Панкіської розщелени були виявлені табори по підготовці терористів для військових дій проти США в Афганістані та Іраці. Саме тому ліквідація даних таборів було головним інтересом США. Також грузинська армія надала підтримку антитерористичним діям США, та завдяки нарадам спеціалістів США успішно провела поліцейські функції на даній території. Також співпраця США з Грузією в військовій сфері відповідає інтересам США, тому, що для США вигідно мати союзника на території Кавказу (як Ізраїль на території Близького Сходу). Також Грузія є яскравим прикладом здійснення експорту демократії на території колишнього СРСР, що також є інтересом США, чому сприяла співпраця під час проведення даної військової операції.
Іншим прикладом є військова операція США в Іраці (2003-наш час), яка хоча і не є складовою частиною «Незборимої свободи», але реалізація зовнішньополітичних інтересів США також потребувало використання фактора сили [1, 18-31]. Напередодні початку даної операції, керівництво США встановило можливість небезпеки, яку представляє керівництво Саддама Хусейна для міжнародного співтовариства, а також державній безпеці США, з приводу офіційної версії, яка полягає у розробці біологічної зброї [10, 89-92].
Тобто привод наявності біологічної зброї, а також її масове виготовлення, могло стати можливою агресією Іраку по відношенню до Кувейту, тобто загрозі безпеки союзника США і який входе до сфери впливу США завдяки природним ресурсам які є актуальними для американської економіки (загроза економічним інтересам), або застосування даної зброї проти США, що безумовно можна розцінювати як агресію по відношенню до США, порушення державної безпеки та інтересів. Також причиною до починання військової операції в Іраку була співпраця керівництва Іраку з терористичними організаціями, такими як «Аль-Каїда» [10, 100-106]. Це також можна вважати приводом до загрози національним інтересам США, тому що саме керівництво «Аль-Каїди» було ініціатором теракту 11 вересня 2001 року, який був реальним порушенням державної безпеки США, національних інтересів, тому що привів до зовнішнього втручання (представники «Аль-Каїди»), та порушив безпеку громадян США, а це слід вважати приводом до використання фактору сили як відповідь, яка полягає у боротьбі с міжнародним тероризмом.
Також США використовували геноцид проти іракців-сунітів, здійснений керівництвом Хусейна, як фактом порушення прав людини, згідно міжнародному праву, що стало побічною причиною початку війни [10, 112-119]. Це і стало приводом для застосування військової сили 20 березня 2003 року, коли була розпочата військова операція США в Іраці [17, 83-88]. Як і у випадку з Афганістаном, та іншими військовими операціями загальної антитерористичної операції «Незборима свобода» використання фактору сили зводилося не тільки до забезпечення державної безпеки, але й для реалізації політичних та економічних інтересів США в даній державі. Економічним інтересом (не офіційним) США який відіграє важливу роль під час проведення військової операції є наявність в Іраці багатих запасів нафти, в імпорті якої зацікавлені США [10, 128-132]. Тому у випадку створення умов для початку розробки даних запасів США зможуть не тільки забезпечити себе паливом, але й вкладати інвестиції в економіку Іраку, мати концесії на добичу нафти, що не тільки створить економічну вигоду для США, але й стане передумовою встановлення сфери впливу США в даному регіоні, який є важливим в військово-політичному значенні, тому, що демократичний Ірак спільно з США зможе розповсюдити сферу впливу США на сусідні авторитарні держави (Сирія, Іран), що буде сприяти експорту демократії в дані країни [20, 58-73].
Очевидно, що усе вищенаведене доводить необхідність використання фактору сили США для реалізації зовнішньополітичних інтересів, забезпечення власної безпеки та безпеки в сферах інтересу США, використання якого відбувалося під час військових загальної антитерористичної операції «Незборима свобода», а також під час військової операції США в Іраці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Брагин М. США под знаком Ирака / М. Брагин // Международная жизнь . – 2007 . – № 12 . – С . 18 – 31. 2. Валецкий О. Новая стратегия США и НАТО в войнах в Югославии, Ираке, Афганистане и ее влияние на развитие зарубежных систем вооружения и боеприпасов / О. Валецкий . – М.: Арктика 4Д, 2008 . – 360 с. 3. Гаджиев К. Демократическое и имперское начало во внешнеполитической стратегии США / К. Гаджиев // Мировая экономика и международные отношения . – 2002 . – № 3 . – С . 20 – 28. 4. Гура В. Момент істини «Війни 11 вересня»: Афганістан, Ірак / В. Гура // Політика і час . – 2003 . – № 4 . – С . 54 – 58. 5. Доктрина Никсона [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.grinchevskiy.ru/1945-1990/guamskaya-doktrina.php 6. Триттен Дж. Новая американская стратегия безопасности / Дж. Триттен . – М.: Наука, 2006 . – С . 28 – 43. 7. Евстафьев Д. Г. Сверхдержавы в региональных конфликтах: от «корейской» модели к «кувейтской» / Д. Г. Евстафьев // Международная жизнь . – 1991 . – № 12 . – С. 15 – 25. 8. Кременюк В. Внешняя политика США в год президентських виборов / В. Кременюк // Международная жизнь . – 2008 . – № 7 . – С . 3 – 16. 9. Котляр В. С. Международное право и современные стратегические концепции США и НАТО / В. С. Котляр . – М.: Центр инновационных технологий, 2008 . – 480 с. 10. Маначинский А. Югославия: приговор вынесен / А. Маначинский . – М.: Румб, 2008 . – 288 с. 11. Маначинский А. Ирак: тайные пружины войны / А. Маначинский . – М.: Румб, 2008 . – 416 с. 12. Мирський Г. Американская сверхдержава против исламского терроризма / Г. Мирський // Мировая экономика и международные отношения . – 2004. – № 10 . – С .71 – 89. 13. От Джеймса Монро до Джорджа Буша: політика национальной безопасности США (доктрина Буша) / за матер. агентства Washington Profile / У ред. Кур’єр . – 2004 . – С . 11. 14. Речь Барака Обамы о новой стратегии США в Афганистане [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.antidrugfront.ru/publications/02008.html 15. Степанова Е. А. Влияние войны в Персидском заливе 1991г. на формирование современной американской модели регулирования региональных конфликтов / Е. А. Степанова // Вести Московского университета . – 1998 . – № 3 . – С . 36 – 56. 16. Стратегія Національної безпеки Сполучених Штатів 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://georgewbushwhitehouse.archives.gov/nsc/nss/2002/index.html 17. Стратегія Національної безпеки Сполучених Штатів 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://georgewbush whitehouse.archives.gov/nsc/nss/2006/index.html 18. Требов О. В. США – Ирак: Триумф, провал, тупик? / О. В. Требов // Международная жизнь . – 2004 . – № 12 . – С . 75 – 88. 19. Хомский Н. Гегемония, или Борьба за выживание. Стремление США к мировому господству / Н. Хомский . – М.: Столица-Принт, 2007 . – 464 с. 20. Шумилин А. США против «стран-изгоев» на Ближнем Востоке: кто под прицелом? / А. Шумилин // Международная жизнь . – 2003 . – № 7 . – С . 58 – 73. 21. Юрин А. В США наступил год «слона» / А. Юрин // Международная жизнь . – 2002 . – 12 . – С . 25 – 29. 22. Bush's address to a joint session of Congress on Thursday night, September 20, 2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archives.cnn.com/2001/US/09/20/gen.bush.transcript/ |
