Постановка проблеми. «Північний вимір» - міжнародний проект Європейського Союзу, що включає країни Балтії, Північної Європи, а також Росію. Даний проект є регіональною ініціативою ЄС, головною метою якої є розширення сфер співробітництва між Євросоюзом, Норвегією, Ісландією і Росією. Вивчення ролі Росії у діяльності «Північного виміру» ЄС може надати можливість проаналізувати головні аспекти сучасного стану відносин між Росією та ЄС, а результативна участь Росії у цій ініціативі у майбутньому призведе до розширення сфер співпраці та політики добросусідських відносин між сторонами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності до учбових програм «Роль ЄС в сучасному світі», «Зовнішня політика Росії та країн СНД» та «Зовнішня політика країн Європи» кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного університету
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Значна актуальність теми розвитку відносин Росії та ЄС обумовила значну зацікавленість темою у науковій літературі. Серед сучасних вітчизняних дослідників цією проблемою займаються І. Бусигіна, Л. Разумнова, М. Філіппов, К. Воронова та інші, проте коло їх наукових інтересів окреслюється в цілому аналізом політики «Північного виміру» ЄС, де роль Росії розглядається лише узагальнено. Також необхідно окремо виділити групу авторів, які досліджують це питання з точки зору регіоналістики, тобто в даному випадку вивчають Балтійський регіон, серед них В. Гутнік, А. Клемешев, Т. Пальмовський, де знов таки Росії приділяється увага як однієї з геополітично зацікавлених держав. Саме через це дослідження ролі Росії в ініціативі «Північного виміру» ЄС має наукову та практичну актуальність.
Формулювання мети статті. Метою статті є аналіз дієвості політики Росії в ініціативі «Північного виміру» ЄС як окремого субрегіонального проекту та альтернативи нової концепції в позиції ЄС щодо Росії.
Результати дослідження. До інтеграції Литви, Латвії та Польщі до Євросоюзу, «Північний вимір» виступав як регіональне співробітництво в Балтійській Європі, завданням якого був розгляд певних проблем і можливостей, які можуть виникати в цьому регіоні і досягнення зміцнення співробітництва між Євросоюзом та його північними державами-учасниками, країнами, що є членами Європейської економічної зони (Норвегія та Ісландія) та Росією.
Ідея міжрегіонального «Північного виміру» як чинника європейської інтеграції була запропонована урядом Фінляндії в 1997 році. На даному етапі становлення всебічна інтеграція у Балтійському регіоні була одним з найважливіших напрямів в співпраці Євросоюзу та Росії. Однак поступальний розвиток всього проекту не повинен був торкатися питань внутрішнього суверенітету держав, що є одним з першочергових завдань «Північного виміру» [1, с. 55-56].
Основним напрямом співпраці країн-учасниць ініціативи «Північного виміру» та Росії є економічна область, що включає розвиток торгівельних зв'язків та інвестування найбільш важливих проектів, співробітництво на діловому рівні, розвиток інфраструктури у сфері транспорту, енергетики, інформаційних технологій [4, с. 47-48].
Поширення ініціативи «Північного виміру» за участю Росії також передбачає розробку проектів, що включають заходи щодо поліпшення комунікації між людьми, протистоянню злочинності, зокрема, наркоторгівлі та незаконної імміграції, а також сприяють розвитку прикордонного контролю та проведенню спільних аварійно-рятувальних робіт. Також вирішуються питання про співробітництво в галузі ядерної безпеки, охорони навколишнього середовища, охорони рибних та лісових запасів, а також безпеки морського середовища. Співробітництво сторін у соціальній сфері передбачає попередження розповсюдження інфекційних захворювань і виконання умов програми Партнерства в сфері охорони здоров'я і соціального забезпечення. Сприятливий напрямок розвитку зовнішньополітичних відносин з європейськими країнами та ЄС досяг найвищої точки в 1997 р., коли остаточно була прийнята Угода про партнерство та співробітництво між Росією і ЄС, підписана ще у 1994 р. До цього моменту Амстердамським договором були визначені основні конституційні принципи зовнішньої політики ЄС.
Таким чином, фінська ідея переросла в концепцію ЄС. Позиції країн ЄС у «Північному вимірі» були уточнені та погоджені на саміті ЄС в Кельні 4 червня 1999 р., коли ЄС схвалив Колективну стратегію по відношенню до Росії. У жовтні 1999 р. в Гельсінкі президент Росії В.В. Путін представив лідерам ЄС Стратегію розвитку відносин Російської Федерації з ЄС на середньострокову перспективу (2000-2010). Пропозиції Росії з розвитку співробітництва з ЄС містили твердження, що Росія підтримує політику «Північного виміру» і буде співпрацювати з ЄС з освоєння нафтогазових родовищ, створення енергетичних і транспортних об'єктів та мереж, а також у сфері створення єдиного європейського енергетичного простору і вироблення спільної енергетичної політики.
План дій, ухвалений в 2000 р. в Фейра (Португалія) на саміті ЄС, був розрахований на період 2001-2003 рр.. За своїм змістом цей документ може бути охарактеризований скоріше як план намірів ЄС, перелік напрямів, за якими ЄС збирався розвивати співпрацю з Росією у північноєвропейському напрямку, ніж конкретний план дій.
В останні кілька років відносини між Росією і ЄС демонструють дедалі більший контраст між взаємною торгівлею, що бурхливо розвивається та зовнішньополітичними відносинами, які близькі до "точки замерзання". Проте розширення співпраці між Росією і ЄС на Півночі Європи в рамках «Північного виміру», хоча і несе для Російської Федерації та ЄС асиметричні результати, але в разі його розгорнутої реалізації забезпечує вирішення для країн важливих для їх соціально-економічного та політичного розвитку проблем [3, с. 11-12].
Відносини з Росією розглядались як єдиний зовнішньополітичний проект, щодо якого країни-члени ЄС мають єдність цілей і який стане основоположним проектом, на якому можна буде вивчити і проаналізувати механізми взаємин ЄС (як організації) із зовнішнім світом. Було вкрай важливо прийняти такий спільний проект, тому що труднощі розвитку спільної зовнішньої політики для ЄС полягають в суперечливих зовнішньополітичних інтересах різних держав, в першу чергу Франції, Німеччини та Великобританії. Забезпечення передбачуваності Росії, у якій зацікавлені всі держави ЄС, є найбільш безперечним першочерговим завданням нової спільної зовнішньої політики.
Такий стан поступово зростаючої політичної напруженості між Євросоюзом і Росією міг бути збалансований співробітництвом на інших інституційних рівнях. Політичні проблеми сприяли здійсненню урядом Росії більш активної участі в регіональних ініціативах ЄС, якою і став «Північний вимір». Особливо важливим є той факт, що для досягнення успіху в цьому балансуванні, діяльність «Північного виміру» повинна бути строго відокремлена від політичної проблематики. Таким чином, програми транскордонного та міжрегіонального співробітництва досягли найбільших результатів при найбільшій концентрації щодо локалізованих і деполітизованих питань. Крім того, програми подібного роду лише в незначній мірі сприяють розробці таких тем, як розвиток демократії в Росії, свобода ЗМІ, права людини, а також безпеки і питання поставок енергоресурсів. Отже, як ідеологи, так і практики «Північного виміру» повинні були свідомо уникати залучення в окремі політизовані проблеми.
У фінансовому відношенні проектування спільних заходів з Росією «Північний вимір» тривалий час спиралося на кошти програми ЄС ТАСІС. Російська Федерація отримала найбільший обсяг грошових коштів для виконання проектів за програмою ТАСІС серед країн пострадянського простору - понад 50 %. У період здійснення програми тільки в 1991 році для здійснення більш 1,500 проектів у більш ніж 50 регіонах Росії було виділено близько 2,7 мільярдів євро[2, с.76-80].
Крім програми ТАСІС, Росія також брала участь у кількох багатосторонніх міждержавних програмах, у тому числі й у регіональній програмі і програмі співробітництва із сусідніми державами. Ці програми займаються розробкою і здійсненням проектів у сфері захисту навколишнього середовища, розвитку інформаційного середовища, телекомунікацій, боротьби зі злочинністю і міграції. Програма ТАСІС була розрахована до 2006 року. Замість цієї програми з 1 січня 2007 року було введено Положення про інструменти європейського сусідства та партнерства (ЄІСП). Згідно з цим документом, фінансове співробітництво сторін полягає лише у фінансуванні проектів. Росія підтримує ідею поширення операцій Європейського інвестиційного банку на проекти по «Північному виміру» (в першу чергу в галузі транспорту та енергетики).
У рамках «Північного виміру» зараз функціонує Партнерство в галузі охорони здоров'я і соціального забезпечення, головною метою якого є сприяння динамічному розвитку ініціативи «Північного виміру» за допомогою Партнерства поліпшення здоров'я і добробуту населення і Природоохоронного партнерства. Участь Росії в діяльності програми Природоохоронного партнерства була затверджена постановою Уряду Російської Федерації від 2002 року, також було прийнято постанову про створення Спеціального фонду, на рахунок якого протягом 5 років (з 2003р.) була внесена сума в розмірі 10 млн. євро [5, с. 84-90].
Нова стадія діяльності ініціативи була відкрита в 2005 році, коли 21 листопада 2005 р. на міністерській конференції були прийняті Директиви про розробку політичної декларації і рамкового документа щодо політики «Північного виміру» в період з 2007 року. У даних Директивах було досягнуто закріплення підходу, що передбачає паритетну співпрацю всіх сторін ініціативи - Росії, ЄС, Ісландії і Норвегії і була закріплена значна роль Росії в динамічному розвитку даного регіону.
Висновки. Таким чином, розвиток ініціативи «Північного виміру» - доказ того, що не у всіх ситуаціях проблеми взаєморозуміння в області «високої політики» призводять до мінімізації можливості дійсного співробітництва. Зараз різні форми міжрегіонального співробітництва розвиваються значно більш динамічно, ніж припускала більшість критиків цієї ініціативи. Незважаючи на значні труднощі взаєморозуміння між Росією і ЄС, Росія не тільки не покинула наміри брати участь в ініціативі, але й зберігає свої зобов'язання, сприяє динамічному розвитку більшості проектів «Північного виміру». Особливо важливо, щоб співпраця Росії і ЄС в рамках «Північного виміру» не розглядалася лише в контексті певних сировинних проектів, а була дійсно багатобічною і відігравала роль додаткової можливості всебічного розвитку як Північно-Західної Росії, так і регіонів інших сторін ініціативи. Його екологічний компонент не повинен обмежуватися лише проектами ядерної безпеки. І досягнення всіх цих цілей, а також подальший динамічний розвиток ініціативи стане ще більш можливим при появі певного політичного компоненту, спрямованого на досягнення миру і безпеки в субрегіоні.
Перспективи подальших розробок. Подальше дослідження планується провести у напряму дослідження діяльності ролі Росії в проекті «Північний віимір» ЄС.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бусыгина И. М. «Северное измерение»: стратегии участников / И. М. Бусыгина, М. Г Филиппов // Балтийский регион. — 2009. — № 1. — С. 55 — 63.
2. Воронов К. «Северное измерение»: затянувшийся дебют / К. Воронов // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 2. — С. 76 — 86.
3. Гутник В. П. Балтийский регион как полюс экономической интеграции Северо-Запада Российской Федерации и Европейского союза / Под ред. В. П. Гутника, А. П. Клемешева. — Калининград : Изд-во РГУ им. И. Канта, 2006. — 392 с.
4. Пальмовский Т. Балтийская Европа: от идеи к стратегии / Т. Пальмовский // Балтийский регион. — 2009. — № 1. — С. 43 —54.
5. Разумнова Л. Расширение Европейского союза: «Северное измерение» / Л. Разумнова // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 12.— С. 84 —90.