При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз.

 

Прагнення України до об’єднаної Європи - є закономірним наслідком відновлення країною державної незалежності. Він викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу і його зв’язків з іншими народами Європи, його культури та глибоких демократичних традицій, ґрунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід’ємною частиною процвітаючої Європи. Для України інтеграція до Євросоюзу – це рух держави до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.

Україна на шляху до об’єднаної Європи пройшла декілька етапів, ще більше вона має зробити в майбутньому. Останнє розширення ЄС, що відбулося в 2007 році має для України позитивні наслідки, адже наша держава тепер має протяжних кордон з ЄС та наближення до Шенгенської зони. Це сприяє відносинам з Європейською організацією. Наразі Україна користується режимом спрощеної процедури перетину кордонів, що виділяє її серед інших держав-сусідів ЄС. Коштами та силами ЄС надається допомога Україні в облаштуванні кордону, що сприяє зменшенню потоків нелегальної міграції в Європу через територію України. Також підписано важливий для Європи договір про реадмісію. [1].

Після відхилення Конституції ЄС в Європі виникла інституційна криза, що посилила скептичні настрої щодо розширення ЄС. Доки європейські держави не подолають розбіжності з приводу майбутньої конституції, Україна має сконцентрувати увагу на внутрішніх реформах та перетвореннях. Зрозуміло, що вступ нової країни до Європейського Союзу означає приєднання до базового договору – Римського договору 1957 року, та наступних договорів, що його модифікували. Проект Конституції передбачає встановлення міри впливу на прийняття рішень в залежності від кількості населення в державі-учасниці. Звичайно, такий принцип у перспективі є вигідним для України, адже у разі вступу України до ЄС, вона б отримала вагу при прийнятті рішень майже на рівні з країнами «старої» Європи [2].

Франція, як головуюча держава в Європейському Союзі, визначає пріоритети діяльності ЄС у цьому півріччі, і на жаль, ці пріоритети направленні на питання міграції, навколишнього середовища та енергетику, а ніяк не на інтеграцію України до Європейського Союзу. Тим не менш, у світлі грузинського конфлікту, Європейських Союз посилив зв’язки з сусідніми країнами, насамперед з Україною, закріпивши це документально в Заяві надзвичайного самміту, проведеного в Брюсселі на початку вересня 2008 року.

9 вересня 2008 року пройшов самміт Україна - Європейський Союз в Парижі. Це вже була 12-та зустріч представників на найвищому рівні. Україна покладала багато сподівань на цей самміт. Самміт мав зафіксувати пройдений шлях України до Європи. Український політикум очікував підписання договору про асоціацію, але, на жаль, це питання було відкладене до наступного року. Цікавим фактом є те, що в ході підготовки договору деякі країни Європи заперечували щодо статусу України. Немає сумніву, що Україна – європейська країна, але юридично закріпити її статус як європейської держави було неможливо через побоювання виникнення претензій з боку нашої держави на негайне членство (Римський договір констатує, що ЄС – об’єднання європейських держав) [3].

Питання економічної інтеграції - базис інтеграції України до Європейського Союзу. Отримання статусу країни з ринковою економікою, відміна поправок Джексона-Веніка та вступ до СОТ позитивно впливають на економічний статус нашої держави. Відбувається постійне збільшення товарообігу між Україною та Європейським Союзом. Існування більше півтисячі спільних підприємств є свідченням інтенсивної економічної співпраці. Впровадження зони вільної торгівлі з ЄС стане потужним каталізатором розвитку торгівельно-економічних та фінансових відносин. В Україні ще потрібно створити міцні асоціації виробників подібні до тих, які існують на європейському просторі. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Для України співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам [4].

Слід взяти до уваги і той факт, що Україна активно приймає участь у Європейській політиці безпеки та оборони. Ця участь спрямована на багатостороннє співробітництво у сфері міжнародної безпеки і регулюється Угодою між ЄС та Україною. Україна приймає участь у операціях Європейського Союзу. Для нашої держави дане співробітництво є стратегічним пріоритетом та сферою національних інтересів, адже подібна співпраця сприяє модернізації оборонно-промислового комплексу України, отриманню досвіду в миротворчій діяльності та залученню до європейського політичного процесу. Саме в цьому питанні Україна зарекомендувала себе як надійного партнера та покращила свій імідж. Але існують і деякі перешкоди на шляху співпраці. Це, насамперед, суперечності серед держав всередині ЄС з приводу перспектив ЄПБО. Тому Європейський Союз наразі не розглядає питання включення України в Європейських оборонний простір. Якщо говорити про питання залучення України до європейського безпекового та оборонного простору, слід зазначити позитивне ставлення населення нашої держави до подібного сценарію. Громадські опитування показують, що українці більшою мірою вбачають майбутнє української безпеки у співробітництві з ЄС, а не з НАТО. Україна має потужний потенціал в авіаційній та космічній сфері, що може в майбутньому стати підґрунтям тісного співробітництва в безпековій сфері [5].

Між українською державою та європейською організацією налагоджена плідна співпраця у сфері попередження та запобігання тероризму та розповсюдження зброї масового знищення. Існуючий Кодекс поведінки щодо експорту озброєнь не є обов’язковим до виконання в Україні, але держава має орієнтуватися на нього для уникнення повторення криз відносин між ЄС та Україною. Наприклад, декілька років назад країна мала напруження відносин з ЄС через поставки військової техніки в Македонію, неодноразово виникало подібне питання стосовно Китаю, останні місяці відбувається спекуляція на тему постачання зброї в Грузію [6].

Передбачається активна діяльність ЄС у Чорноморському регіоні, а Україна як чорноморська держава може використати співробітництво у цьому регіоні на свою користь, взявши на себе роль регіонального лідера.

Останні заяви європейських політиків дають чітке розуміння, що Європа стурбована відсутністю належної взаємодії між гілками влади. Така неузгодженість позицій та некерованість процесів негативно позначаються на іміджі України. Існує надмірна політизація українського суспільства. Відбувається зміна посадовців по всій владній ланці з приходом кожної нової команди після виборів. Для європейців така практика не є поширеною, зазвичай змінюється лише найближче оточення лідерів держави [7].
Для України важливо дотримуватися Копенгагенських критеріїв, для цього потрібно забезпечити стабільність інституційних структур, гарантувати демократію та верховенство законів тощо. Варто згадати про принцип субсидіарності, що наразі діє на теренах Євросоюзу, але не є характерним для України. Сам принцип передбачає чітке розподілення повноважень між рівнями влади. За таких умов рішення у державі мають прийматися на найнижчому можливому рівні для забезпечення ефективності їх реалізації. На жаль, в Україні даються взнаки пережитки Радянського Союзу, де рішення приймали партійною верхівкою та передавалися для імплементації на нижчих ланках. Це спричиняє неможливість прийняття злагоджених рішень через брак досвіду. Інтеграція до європейських структур неможлива без запровадження та тривалого застосування даного принципу всередині української держави. Наразі термін «судсидіарність» має політичне забарвлення та породжує спекуляції з даної тематики. Для запровадження принципу субсидіарності необхідно продовжити проведення політичної реформи, адже цей принцип значно рамки президентського впливу на політичне, економічне та соціальне життя суспільства. Навпаки, відбувається децентралізація влади, що помітно збільшує повноваження регіональної ланки влади. Зрозуміло, що це може викликати розбіжності позицій регіонів на зовнішньополітичні пріоритети та партнерів, адже західний регіони будуть тяжіти до Європи, натомість східні регіони наполягатимуть на тіснішій співпраці з Росією [8].

Україна має здійснити ще певні кроки для забезпечення незалежності судової гілки влади, створення сприятливого інвестиційного клімату та продовження ефективної боротьби з корупцією. Відбувається покращення ситуації з захисту прав інтелектуальної власності. Співробітництво з ЄС сприяє розвитку інформаційного суспільства в Україні. Важливим питанням є інформування громадськості щодо зроблених кроків на шляху до об’єднаної Європи та про заявлені плани на майбутнє [9].

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому що це дасть можливість для реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.