 КУХАЛЕЙШВІЛІ Георгій Романович, легат Ліги політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС" УДК 327.7:341.123(043) КОНЦЕПЦІЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДИПЛОМАТІЇ ООН ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ В КОНТЕКСТІ ВІЙСЬКОВОЇ ОПЕРАЦІЇ «СОЮЗНИЙ ЗАХИСНИК»
В сучасних умовах глобалізації, інформаційного суспільства, економічної взаємозалежності з’явилися нові загрози до глобальної безпеки. Раніш актуальна загроза зіткнення двох військово-політичних блоків, ядерної війни змінилася на нові потенційні загрози (міжнародний тероризм, транснаціональна злочинності, наркотрафік, нелегальної торгівлі зброя). Але особливо негативним явищем стало поширення внутрішньодержавних конфліктів, які призводять до виникнення на території ряду держав осередків екстремізму, тероризму, транснаціональної злочинності (Сомалі, Колумбія, Афганістан). Тому, в умовах пост-біполярності в рамках ООН, відповідної за підтримку миру та безпеки, виникла необхідність пошуку нових засобів для реагування на сучасні виклики та загрози. Одним з подібних засобів стала адаптація до сучасних умов глобалізації концепції превентивної дипломатії ООН. Розроблена ще в 60-ті рр. 20 ст., в умовах біполярності, генсеком ООН Д. Хамершельдом, дана концепція не відповідала новим загрозам, зводилася до недопущення переносу локальних конфліктів в глобальне протистояння двох військово-політичних блоків, завдяки проведенню «операцій підтримання миру» в конфліктогенних зонах третіх держав [8]. Генсеки ООН Б. Бутрос-Галі, К. Ананом, дали нову інтерпретацію превентивній дипломатії як дій спрямованих на попередження виникнення суперечок між сторонами, недопущення переростання існуючих суперечок між ними в конфлікти та обмеження обсягів конфлікту після його виникнення [8]. Вони розширили сферу її застосування на внутрішньодержавні релігійні, етнічні конфлікти, глобальні проблеми. Ідеї генсеків ООН були зведені в оновлену концепцію превентивної дипломатії, основою якої стали чотири елементи - «встановлення довіри» (стримування та врегулювання конфлікту, загроз, суперечок дипломатичними методами переговорів, посередництва, обміну інформацією), «далеке виявлення» (пошук необхідної інформації для виявлення конфлікту в латентній фазі, його вирішення), «превентивне розгортання» (розміщення військових контингентів під егідою ООН, створення демілітаризованих зон на конкретній території), «примус до миру» (форма військового втручання, для примусу учасників конфлікту погодитися на відновлення миру) [7]. Також концепція превентивної дипломатії ООН має колективний характер, і тому її застосування потребує згоди усіх членів Радбезу ООН, активної участі держав-членів ООН в рамках миротворчих контингентів, відповідних місій. Паралельно з розвитком та еволюцією концепції превентивної дипломатії ООН, відбувалося формування міжнародно-правової бази, яка створює правові підстави до її застосування. Так в статтях 41, 42 глави 7 Уставу ООН вказується можливість попередження чи проведення примусових мір мирного або військового характеру для попередження або ліквідації загрози до міжнародного миру та безпеки, що можна порівняти з невійськовими та військовими елементами концепції превентивної дипломатії ООН [6]. За ст. 41 прописується можливість застосування мір не пов’язаних з військовою силою, що забезпечує юридичну легітимність невійськової складової превентивної дипломатії. Також юридична легітимність військової складової концепції превентивної дипломатії ООН вказується в ст. 42, де ведеться про можливість застосовувати сухопутних, повітряних та морських сил, що передбачає «превентивне розгортання», «примус до миру». Важливі резолюції РБ ООН, які легалізують застосування превентивної дипломатії в конкретному випадку (на приклад резолюція РБ ООН № 1186 від 21 липня 1998 року («превентивне розгортання» в Македонії), № 1973 від 17 березня 2011 року («примус до миру» проти військ Кадаффі в Лівії)) [5], [10]. В нових геополітичних умовах застосування превентивної дипломатії ООН було ефективним в ході внутрішньодержавного конфлікту на території Македонії в 1998 році, як потенційної загрози виникнення нового інтернаціоналізованого конфлікту на Балканах, яку було попереджено завдяки розміщення миротворчого контингенту ООН («превентивне розгортання сил»). Можна побачити, що концепція превентивної дипломатії, стала одним з інструментів миротворництва ООН, попередження конфліктів. Але на наш погляд, концепція превентивної дипломатії ООН може не лише обмежуватися сферою миротворництва. По-перше, членами Радбезу ООН, є великі держави, які мають масштабні геополітичні інтереси для яких національні інтереси мають перевагу над глобальними. По-друге, наявність в концепції військових елементів дає їм змогу застосовувати її для реалізації геополітичних цілей. По-третє, наявність будь-якої нестабільності в сфері інтересів членів Радбезу, трактується як потенційна загрозу до безпеки, для легалізації застосування превентивної дипломатії ООН. Також колективний характер застосування превентивної дипломатії створює можливість до реалізації групових інтересів, цілей великих держав, завдяки спільному застосуванню превентивної дипломатії на території конкретної держави. Слід відзначити, що застосування превентивної дипломатії ООН поза сферою миротворництва, відобразилося в ході військової операції «Союзний захисник» (19 березня 2011 – наш час) на території Лівії, оскільки колективні геополітичні цілі були характерні для США, держав ЄС, були підкріплені резолюціями РБ ООН № 1970 (без польотних зон над Лівією), № 1973 (легалізація застосування повітряних бомбардувань), окрім РФ, КНР, які відмовилися від голосування [9], [10]. По-перше, великі держави переслідували економічні цілі пов’язані з їх енергетичною безпекою, оскільки США, держави ЄС є енергозалежними, а запаси нафти Лівії налічують 29,5 млрд. барелів (1,748 465 трлн. $), а в сутки добич нафти складає 1,4 млрд. барелів (82,978 млрд. $) [11]. США були зацікавлені відновити діяльність ТНК, які були виведені після організації спецслужбами Лівії теракту 5 квітня 1986 року на території Західного Берлину, внаслідок якого загинули американські військові. Для держав ЄС була невигідною відмова М. Каддафі у приватизації Національної нафтової корпорації, його рішення щодо скорочення долі західних нафтових ТНК до 20 %, особливо Total (Франція), Eni (Італія), коли в останні часи доля доходила навіть до 52 % [4]. Режим М. Каддафі забезпечив значну економічну присутність ТНК КНР, РФ, економічне посилення яких було не вигідно ні для США ні для ЄС, що призвело до об’єднання зусиль проти економічних конкурентів. По-друге, США та ЄС переслідували військово-політичну ціль заміни режиму М. Каддафі на лояльну владу здатну задовольнити їх економічні інтереси. Зручним приводом для застосування превентивної дипломатії став конфлікт між повстанцями ПНР та режимом М. Кадаффі, який почався з демонстрацій в м. Бенгазі 15 лютого 2011 року під впливом подій т. з. «арабської весни», з вимогою відставки М. Кадаффі, які переросли у збройне протистояння після застосування військової сили урядом. Таким чином США та держави ЄС в рамках НАТО, маючи правову підставу за резолюцією РБ ООН № 1973, застосували превентивну дипломатію ООН у вигляді її елементу «примус до миру», що відобразилося у проведенні авіа бомбуваннь опорних пунктів військ М. Кадаффі, які при підтримці повстанців ПНР були витиснуті з м. Брега, Місурати, аз-Завії, Злитену, Тріполі, Сирту протягом серпня-жовтня 2011 року [11]. Слід відзначити, що в ході застосування превентивної дипломатії ООН в Лівії, великим державам вдалося реалізувати усі спільні геополітичні цілі. Вони реалізували військово-політичну ціль, скинувши режим М. Каддафі, свідченням чого було його вбивство в Сирті 20 жовтня 2011 року, перехід контролю за територією Лівії до ПНР, визнання ПНР в березні-вересні 2011 року як легітимної влади Лівії 93 державами світу. Щодо економічних цілей, то більшість вигід отримали США, які в ході переговорів з ПНР 29 серпня 2011 року добилися відновлення діяльності власних нафтових ТНК ConocoPhillips, Marathon Oil, Amerada Hess (по 16 % концесій) на території Лівії в обмін за 1,83 млрд. $, а ТНК Amerada Hess спільно з Національною нафтовою корпорацією контролює 59 % концесій на добичу нафти (контроль за 61,5 % нафти) [1]. Щодо до держав ЄС, тони вони змогли отримати 38,5% концесій в Лівії [1]. Також вдалося витиснули присутність 75 ТНК КНР, РФ з Лівії, оскільки перші внаслідок військових дій звернули діяльність, втративши 20 млрд. $, а другі маючи контракти на 3-5 млрд. $, вже втратили до 15 млн. $, враховуючи неможливість проводити добичу нафти у власних концесіях [2], [3]. Також дані цілі відповідають витратам, оскільки незважаючи на витрачені 8 млрд. $, враховуючи кількість запасів нафти Лівії (29,5 млрд. барелів), щоденний прибуток західних ТНК може скласти (1,4 млн. барелів) 82, 978 млн. $, щорічний – більш ніж 5 млрд. $, а загальна доля нафти оцінюється на 1,075 305 трлн. $. Таким чином можна побачити, що окрім засобу миротворництва концепція превентивної дипломатії ООН може виступати досить ефективним інструментом реалізації спільних геополітичних цілей великих держав, свідченням чого є її застосування в ході військової операції «Союзний захисник». Це також є свідченням того, що превентивна дипломатія є інструментом поширення геополітичного впливу великих держав.
Література: 2. Журавлева Н. Бизнес-интересы России в Ливии / Н. Журавлева [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.vz.ru/economy/ – Название с экрана 3. Китайские компании потеряли в Ливии порядка $20 млрд [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://afn.by/news/i/151675 – Название с экрана 7. Bertrand G., Ramcharan G. Preventive Diplomacy at the UN / G. Bertrand, G. Ramcharan [Electronic resource]. – Mode of access : http://iupressonline.iupress.org/ . – Title from the screen 8. Djibom J. An analysis of Hammarskjold's theory of preventive diplomacy / J. Djibom [Electronic resource]. – Mode of access : http://www.peaceopstraining.org/ – Title from the screen 11. Strong М. Summary of the American and International Press on the Libyan Revolution / M. Strong [Electronic resource]. – Mode of access : http://tripolipost.com/ – Title from the screen |
