 Лаврик Ірина Валеріївна, Голова Донецького відділення Молодіжного громадського руху "МОДОС" Актуальність теми дослідження обумовлена виключною важливістю виборчих процесів для повноцінного розвитку громадянського суспільства і політичної системи. Вироблення дієвого виборчого механізму особливо актуальне для країн перехідного типу, до яких сьогодні належить і Україна. а дослідження еволюції виборчих технологій, дасть можливість спрогнозувати подальші шляхи розвитку виборчої та партійної систем. Важливість ролі політичних партій як основоположних елементів сучасного демократичного врядування важко переоцінити. У нашому сучасному розумінні представницької демократії, систематизованої і визначеної демократичними стандартами, партіям відводиться суттєва роль, а саме: представляти, формулювати, спрямовувати, виражати і узагальнювати ідеї, інтереси і погляди громадян. Партії є колективною платформою для реалізації основних свобод на об’єднання і вираження поглядів, а також найбільш широко використовуваним інструментом політичної участі. Вони забезпечують інформування і участь виборців, а також слугують сполучною ланкою між законодавчою і виконавчою гілками влади. На сьогодні суттєвою є проблема не відповідності кількості та розмаїття політичних партій та їх реальної дієвої ефективності, та справедливості отримання депутатських мандатів в результаті всенародного голосування за сучасної виборчої системи в Україні. Серед авторів-дослідників партійних організацій в Україні доцільно назвати таких науковців, як В. Литвин, А. Романюк, М. Обушний, М. Примуш, Ю. Шведа. Метою статті є дослідження типів партій з огляду їх ідеологічного розмаїття, участі у виборчому процесі та впливу на думку виборців. Об’єктом аналізу виступають політичні партії в Україні та їх участь у виборах. Предметом є дослідження розвитку політичних партій та їх участі у виборчих процесах. Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичного партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців. Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, визначений в її політичній активності. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об’єднань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб'єктами політичної системи. Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі. Політичні партії за умов демократичного політичного режиму виконують такі функції: 1) виявлення та акумуляції політичних настроїв; 2) представництва політичних інтересів різних соціальних груп; 3) формування політичних програм щодо можливих напрямків розвитку суспільства та держави; 4) забезпечення конкуренції політичних поглядів; 5) підготовки кадрів для політичної діяльності; 6) реалізації політичних програм через загальнонаціональні Інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах); 7) політичного опонування (у разі поразки на виборах). У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Конституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. Використовується також і інший варіант, коли правовий статус політичної партії регулюється конституційними положеннями та загальними нормами щодо організації та діяльності громадських об'єднань, одним із видів яких вважаються політичні партії. В Україні був прийнятий окремий закон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій. За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах законом забороняється організація і діяльність радикальних політичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, національну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини. В умовах сучасних демократій вибори — це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори передбачають право участі в них кожного громадянина. Для багатьох, а в деяких країнах – і для більшості громадян, вони є єдиною формою їхньої реальної участі в політиці. Вони дають змогу здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати чи змінювати парламенти й уряди, забезпечувати їхню відповідальність перед народом, змінювати політичний курс тощо. Участь політичних партій у виборах – одна з головних політичних функцій партій, яка націлює їх на досягнення головної мети – завоювання влади. Згідно закону «Про вибори народних депутатів» передбачено, що вибори до парламенту у 2012 році проводитимуться за змішаною системою. Розробники змішаних виборчих систем намагалися поєднати позитивні атрибути як мажоритарної, так і пропорційної систем. В змішаній системі співіснують дві виборчі моделі, які використовують різні формули, та працюють паралельно одна одній. Одна з них – це мажоритарна система, а інша – це пропорційна система. Дана система передбачає, що 50% депутатів обираються за системи відносної більшості в регіональних округах. Виборець віддає свій голос за одного кандидата, обраним вважається той, хто набрав просту більшість голосів. Інші 50 % депутатів обираються за пропорційною системою за закритими регіональними партійними списками. Регіональні партійні списки надають наступні переваги: представництво у Верховній Раді усіх регіонів України; кандидат є представником як окремого регіону, так і політичної партії, що збільшує його відповідальність та встановлює зв'язок між депутатом та виборцем [1]. Змішана система розширює права виборця, який може проголосувати і за партію, і за конкретного кандидата. Таким чином обираються Державна Дума Росії, Бундестаг ФРН, Верховна Рада в Україні. Виборчий процес чергових виборів розпочинається за 90 днів до дня голосування і закінчується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів. Участь у виборах беруть тільки політичні партії, а участь блоків політичних партій не передбачена. Крім того, законом визначено, що суб’єктами подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій є політична партія, депутатська фракція, яка зареєстрована в апараті ВР поточного скликання та всі політичні партії – суб’єкти виборчого процесу. Кандидат в народні депутати може висуватися як за списком політичної партії, так і одночасно в одномандатному окрузі. Обраною до Верховної Ради вважається політична партія, що отримала мінімум 5% голосів виборців (що суттєво обмежує можливість невеликих партій потрапити до Верховної Ради й тим самим знижує ймовірність оновлення складу Верховної Ради;) і кандидат за мажоритарним округом, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Зокрема, партія, що висунула список кандидатів у депутати, вносить у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошову заставу в розмірі 2 тис. мінімальних заробітних плат; партія, що висунула кандидата за мажоритарним округом, або кандидат-самовисуванець вносить таку заставу в розмірі 12 мінімальних зарплат. Для реєстрації виборчого списку кандидатів від партії необхідно виконати кілька вимог, а саме: I. Такий список мають право подавати лише партії, які зареєстровані Міністерством юстиції України. Політична партія може висунути лише один список кандидатів у депутати. До списків можуть бути включені як члени партії, так і позапартійні особи. Одна і та ж особа не може бути включена до різних списків. II. Цей список не може перевищувати половини складу парламенту, тобто не може містити більше ніж 225 осіб. До цих списків додається витяг з протоколу вищого представницького керівного органу політичної партії про затвердження цього списку. III. У Центральній виборчій комісії партія отримує підписні листи встановленого зразка для збирання підписів виборців на підтримку свого списку. Треба зібрати підписи не менше як 200 тисяч виборців, у тому числі не менше ніж по 10 тис. підписів у 14 областях. Після збору підписів у встановлений законом строк (його розміри залежно від обставин можуть коливатися від 70 до 50 днів) партія подає у Центральну виборчу комісію (Центрвиборчком) необхідні документи для реєстрації, а саме: 1. Заяву з проханням зареєструвати список. 2. Сам список кандидатів від партії. 3. Біографічні відомості про кандидатів. 4. Заяву кандидатів про згоду балотуватися за цим списком. 5. Передвиборну програму партії. 6. Декларацію про доходи кожного кандидата за попередній рік. 7. Заповнені підписні листи на свою підтримку. 8. Документ про внесення грошової застави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. 9. Копію статуту політичної партії [2]. Як ми бачимо, до реєстрації виборчого списку партії висуваються досить високі вимоги. Після реєстрації списку кандидатів у Центрвиборчкомі партія може розпочинати агітаційну кампанію, яка за день до виборів припиняється для того, щоб виборці мали можливість спокійно обдумати і вирішити, за кого вони проголосують. Закон встановлює таку процедуру пропорційного розподілу депутатських місць між партіями [3]: 1. Обчислюється виборча квота, тобто кількість голосів, яка дає право на отримання 1 депутатського мандата, за формулою: кількість голосів виборців, поданих за списками, що подолали 5% бар’єр, ділиться на 225 місць у парламенті. Дробові залишки відкидаються. 2. Потім кількість голосів, поданих за кожну з цих партій і блоків, ділиться на виборчу квоту. 3. Розподіл нерозподілених мандатів здійснюється за наступної процедури: складається перелік партій в послідовності зменшення дробового залишку. Потім перша у списку партія отримує перший нерозподілений мандат, друга – другий і так до тих пір, поки всі залишки мандатів не будуть розподілені. Важливою складовою виборчого процесу виступає передвиборна агітація - здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію - суб'єкта виборчого процессу. У законі Україні «Про вибори народних депутатів» передбачені наступні форми і засоби агітації [4]: проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; проведення публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій; оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації; розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами; проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку і т. д. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем голосування. На сьогодні найчисленнішими і найвпливовішими політичними партіями України є Партія регіонів, ВО "Батьківщина", Народний Союз "Наша Україна", Комуністична партія України, Комуністична партія України, Партія «Удар» Віталія Кличка, «Сильна Україна», «Фронт Змін», ВО «Свобода». Протягом часу втратили своє значення Народно-демократична партія, Партія зелених, обидва Рухи. Особливостями більшості українських політичних партій є те, що вони нечисленні, мало користуються широкою підтримкою населення і не справляють відчутного впливу на політику держави. Більшість із них виникли не з ініціативи знизу у відповідь на потребу в самоорганізації тих чи інших соціальних спільностей, а з ініціативи їхніх лідерів, як об'єднання порівняно невеликих груп людей. Багато з політичних об'єднань обслуговують інтереси їхніх засновників і натхненників. Причина неефективності партійних організацій полягає в тому, що вони являють собою поєднання сили та слабкості. Їх може підтримувати значна частина електорату на загальнонаціональному рівні, однак вони не є достатньо організаційно впорядкованими (наприклад, Народний Рух України), або ж навпаки, можуть бути оптимально організаційно впорядкованими, однак сповідують ідеї, що підтримуються лише невеликою електоральною групою (наприклад, Конгрес українських націоналістів, КПУ). Проблема політичних партій у здобутті електоральної підтримки в умовах субституювання партійного поля полягає в тому, що квазіпартійні організації на місцевому рівні матимуть більшу підтримку, оскільки вони зацікавлені насамперед у розвитку регіону, який вони представляють, а отже намагаються впливати саме на локальні процеси. Однак, не дивлячись на регіональну підтримку, що базується на обміні за принципом «блага-голоси», у загальнонаціональному масштабі такі квазіпартійні об’єднання не здатні до вироблення та реалізації політичного курсу, що був би привабливим на всеукраїнському електоральному ринку [5]. Тобто регіональна підтримка партійних субститутів стимулює диференціацію електорату за принципом підтримки вирішення локальних, а не загальнодержавних проблем. Складність у досягненні успіху політичними партіями полягає в тому, що імовірність, що за них проголосує значна частина електорату, залежить від того, чи були вони успішні протягом останнього електорального циклу у вирішенні актуальних для держави та суспільства питань, тоді як партійні субститути отримують голоси виборців через відсутність інших варіантів голосування. Проаналізуємо динаміку участі українських партій в парламентських виборах у 2002, 2006 та 2007 роках. За даними Українського незалежного центру політологічних досліджень на момент дослідження нараховувалось 191 партія. На протязі 2002 – 2007 років жодного разу не брали участь у парламентських виборах 74 партії. У 2002 році участь у виборах прийняли 83 партії: самостійно – 22; у складі блоку – 41; по мажоритарній системі – 20. У 2006 році у виборчих перегонах взяли участь 80 різних політичних сил і з них: самостійно – 28 і блоками – 52. А вже в 2007 році до виборів долучилися лише 44 партій: 10 – самостійно і 34 в блоках. При цьому на протязі цього періоду тричі брали участь у виборах 28 партій, з них самостійно лише Партія Зелених України, Соціалістична партія України, Комуністична партія України і блоково, а блоково 14. Найбільші з них: ВО «Батьківщина», Українська Народна Партія, Народний Рух України, Партія Християнсько-демократичний союз та ін. Двічі взяли участі у виборчих перегонах 36 партій і лише один раз прийняли участь у виборах 51 партія. В Україні переважають егалітарні настрої і популістські програми „всеосяжних партій". В Україні ідеологічну належність можна визначити таким чином: „Народний союз „Наша Україна" – ліберальна, Партія регіонів – лівоцентрична, ВО „Батьківщина" – соціал-демократизм. Найбільш декларативними є політичні програми „молодих" партій, „Сильної України" та „Фронту змін", їхні програмні документи виконують насамперед функції політичного позиціонування і мобілізації суспільної підтримки. Поміж „старих партій" найбільшим рівнем декларативності вирізняються програми „Народної партії" та ВО „Батьківщина". Поміж програм релевантних партій та партій, що демонструють зростання інституційне, найбільш ідеологічно й ціннісно - змістовними виявляються програми „Комуністичної партії України", та сил національно - демократичного спрямування – «Свободи», «За Україну». Водночас, варто зазначити, що успішну трансформацію у „всеосяжну" політичну партію може здійснити насамперед партія влади, якою на сьогоднішній день є Партія регіонів. Після президентських виборів 2010 року ця політична сила володіє 80% посад у системі місцевої виконавчої влади, більшістю у порівнянні з іншими політичними силами в системі органів місцевого самоврядування. Аналіз ідеологічних характеристик партій дає підстави оцінити тип партійної системи в Україні як систему поміркованого плюралізму, в якій переважають політичні партії слабкої ідеологічної артикуляції, однак присутніми є політичні партії сильної артикуляції й значною є ідеологічна дистанція між ними. Природа „всеосяжних" партій як результат еволюційного розвитку політичних суб'єктів, що характеризується перенесенням ідеології на другий план і виражається у загальнопартійних популістських гаслах, але натомість на перше місце виходить постать лідера. У політичній практиці „всеосяжні" партії або легітимізують підтримку влади, або – опозиційну політичну діяльність [6]. „Всеосяжні" партії намагаються самотужки здобути максимальну електоральну підтримку і монополізувати політичну владу. Якщо розглянути настрої електорату щодо парламентських виборів 2012 року, то варто звернутися до дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у період із 22 листопада – 6 грудня 2011 року [7]. Методом інтерв’ю опитано 2012 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон та тип проживання. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,2%. Участь у парламентських виборах 2012 року збираються взяти 72% громадян України (36% – «обов’язково», ще 36% – «скоріше за все»). Якби вибори до Верховної Ради відбувалися наступної неділі, 5%-ий бар’єр здолали б 5 політичних сил (відсотки дані до тих, хто збирається взяти участь у виборах): Партія «Батьківщина» (18,8%), Партія регіонів (17,8%), Партія «Фронт змін» (11,4%), Комуністична партія України (8,4%), Партія «УДАР» (5,8%). Не визначилися з вибором 15,7%. У порівнянні з березнем 2011 року зросли виборчі рейтинги партії «Батьківщина» (на 2,7%), партії «Фронт змін» (на 6,1%), Комуністичної партії України (на 4,4%), Партії «УДАР» (на 2,8 %), дещо знизився рейтинг Партії регіонів (на 5%) [7]. Таким чином бачимо, що рейтинг правлячої партії «Партії регіонів» починає знижуватися. Хоча на думку багатьох експертів саме завдяки затвердженню у прийнятому законі «Про вибори народних депутатів» змішаної системи виборів до парламенту «регіоналам» вдасться утримати кермо управління державою в своїх руках. Висновки. Таким чином, політичним партіям в суспільстві відведена роль представлення, формулювання, спрямовування, вираження і узагальнення ідей, інтересів і поглядів громадян. Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, визначений в її політичній активності. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об’єднань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб'єктами політичної системи. Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі. Сьогодні вибори — це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Участь політичних партій у виборах – одна з головних політичних функцій партій, яка націлює їх на досягнення головної мети – завоювання влади. Складність у досягненні успіху політичними партіями полягає в тому, що імовірність, що за них проголосує значна частина електорату, залежить від того, чи були вони успішні протягом останнього електорального циклу у вирішенні актуальних для держави та суспільства питань, тоді як партійні субститути отримують голоси виборців через відсутність інших варіантів голосування. Аналіз ідеологічних характеристик партій дає підстави оцінити тип партійної системи в Україні як систему поміркованого плюралізму, в якій переважають політичні партії слабкої ідеологічної артикуляції, однак присутніми є політичні партії сильної артикуляції й значною є ідеологічна дистанція між ними. Причому, як свідчать дані соціологів, в українському суспільстві переважають егалітаристські та патерналістські ціннісні орієнтири, що становлять собою підґрунтя для розвитку соціального популізму та корпоративізму. Найбільші шанси трансформуватися сьогодні у „всеосяжну" партію має Партія регіонів. Після президентських виборів 2010 року ця політична сила володіє 80% посад у системі місцевої виконавчої влади, більшістю у порівнянні з іншими політичними силами в системі органів місцевого самоврядування. Такий хід подій може поставити під питання успіх усіх демократичних перетворень в Україні за роки незалежності.
Список використаних джерел: 2. Денис Ковриженко, Визначення поняття «політична партія» // Часопис ПАРЛАМЕНТ, № 2, 2010 р. – с. 88. 3. М. Рагозін, Вчимося демократії. Уроки громадянської освіти. – Донецьк, Видавництво «Донбас», 2000. - 150 с. 5. Особливості функціонування українських політичних партій як акторів українського політичного ринку. Аналітична записка. Електронний ресурс – Режим доступу: http://kh.niss.gov.ua/articles/421/. | 
