|
УДК 323:061.1ЄС (043)
"Північний вимір" - політика ЄС, запущена з ініціативи Фінляндії, восени 1997 р. у м. Рованьємі (Фінляндія) на конференції, присвяченій проблемам розвитку Баренцева регіону. Хоча зростаючий інтерес ЄС до Балтійської Європі виник ще з падінням залізної завіси в 1989 р. і розширенням ЄС в 1995 р. У травні 1999 р. на сесії Європейської Ради у Відні були вироблені основні параметри політики, націленої на досягнення «позитивної взаємозалежності» між Євросоюзом та державами-партнерами по «Північному виміру» [1, с.69-71]. Метою ініціативи зі створення «Північного виміру» був розвиток і визначення інтересів Євросоюзу в Північній Європі: від Ісландії до Північного Заходу Росії, від Баренцева моря до південного узбережжя Балтійського моря. Цей проект був орієнтований в основному на Росію (Північно-Західний регіон), Литву, Латвію, Естонію і Північно-Східну Польщу. Не тільки Фінляндія, але і інші північні країни, тобто Швеція, Норвегія, Данія та Ісландія, взяли участь в реалізації проекту «Північний вимір». Ініціатива грунтувалася на апробованих і ефективних структурах співробітництва, існуючих в даній частині Європи, і фінансової підтримки регіону без створення нових інститутів.
За основу політики було взято прагнення північних країн-членів ЄС та кандидатів до Євросоюзу не відстати від субрегіональної інтеграції, що швидко розвивається на південному фланзі ЄС в Середземномор'ї і зміцнити свої позиції в Євросоюзі, в тому числі з опорою на природні ресурси Півночі Росії. Загалом ініціатива ЄС «Північний вимір» була прийнята Європейською комісією в якості стратегії ЄС у 1999 р. спочатку на період з 2000 по 2003 р. Найважливішою складовою частиною «Північного виміру» став розвиток транскордонного співробітництва між суміжними адміністративними одиницями країн-учасниць[2, с.47-48].
«Північний вимір» був націлений на поліпшення координації політики Європейського союзу в Північній Європі та усунення відмінностей в економічному розвитку, особливо країн Євросоюзу і Росії та держав ЄС і колишніх членів східного блоку. Концепція «Північного виміру» була представлена фінами як основа для діалогу між країнами Євросоюзу та іншими країнами, щоб запобігти поділ Європи з Польщею, Литвою, Латвією та Естонією як членами Євросоюзу та Росією, яка не може розраховувати на членство в Союзі в доступній для огляду перспективі, за межами її європейських структур.
У 2003 р. Єврокомісія заснувала Другий план дій «Північного виміру» на 2004-2006 рр. Це мало зробити внесок в реалізацію політики добросусідства. В даний час у рамках «Північного виміру» діють два партнерства: Природоохоронне партнерство і Партнерство в галузі охорони здоров'я та соціального забезпечення. За чотири роки функціонування Природоохоронне партнерство зарекомендувало себе як дієвий багатосторонній механізм співпраці, що має адекватну фінансову базу і менеджера проектів - Європейський банк реконструкції та розвитку. Загальний обсяг коштів Партнерства - 1,8 млрд євро. У рамках Партнерства здійснюються 15 проектів, які в основному фінансуються міжнародними банками розвитку на поворотній основі, а частина коштів надається у формі грантів в якості співфінансування із спеціального фонду Природоохоронного партнерства[3, с.76-80].
З 2006 р. відносини в рамках «Північного виміру» визначалися прийняттям Деклараціїі та основ політики «Північного виміру». У них названі такі пріоритети: економічне співробітництво, в тому числі розвиток торгівлі, інвестицій, фінансових послуг, інфраструктури, енергетики, сільського господарства, лісового господарства, транспорту і логістики; свобода, безпека і правосуддя; наука, освіта і культура - заходи, що стимулюють співробітництво в рамках дослідницьких програм, освітнього та культурного обміну; навколишнє середовище, ядерна безпека та природні ресурси, в тому числі мінімізація ядерних ризиків та інших видів забруднення, захист акваторій, морських середовищ Балтійського і Баренцева морів та біологічного різноманіття; добробут і охорона здоров'я.
У грудні 2007 р. Європейська рада прийняла положення, які зобов'язали Європейську комісію розробити стратегію ЄС щодо регіону Балтійського моря. Суть стратегії полягає в розкритті потенціалу Балтійського моря, який з'явився після розширення ЄС в 2004 р. Згідно з прогнозами Європейської ради, дана мета буде досягнута шляхом вирішення наступних пріоритетних завдань: захист навколишнього середовища, досягнення благополуччя, привабливість і доступність, а також безпека. У Європейській комісії члени парламентів, в основному балтійських країн ЄС, з неформальної групи «Балтійська Європа», підготували і представили документ, названий «Стратегія ЄС у регіоні Балтійського моря», президентові Єврокомісії в листопаді 2005 р. Це дослідження в значній мірі вплинуло на резолюцію про розвиток «Північного виміру», яка була відхилена Європейським парламентом 16 грудня 2005 р. Документ визначав роль балтійської співпраці в контексті розширення ЄС у 2004 р. Це була перша пропозиція прийняти окрему стратегію для Балтійської Європи, яка стала важливим елементом «Північного виміру» всередині спільноти[4, с.56-57].
Європейський парламент прийняв резолюцію про стратегію в регіоні Балтійського моря 16 листопада 2006 р. Резолюція включала в себе заклик до Єврокомісії розробити стратегічний документ, що забезпечує умови для розвитку потенціалу регіону Балтійського моря після розширення ЄС в 2004 р., популяризації Балтійського моря як привабливого і конкурентоспроможного регіону, докладання спільних зусиль до поліпшення стану навколишнього середовища регіону[5, с.85].
У фінансовому відношенні "Північний вимір" спирається на засоби програм ЄС ТАСІС (для Росії), Інтеррег (країни ЄС басейну Балтики) та структурних фондів ЄС (для менш розвинутих регіонів Швеції, Фінляндії і східних земель Німеччини). З 2007 р. для цих цілей планувалось використовувати новий фінансовий інструмент ЄС (European Neighbourhood and partnership instrument - ENPI).
На сьогоднішній день проведено чотири зустрічі міністрів закордонних справ щодо «Північного виміру» (Хельcінкі, листопад 1999 р.; Люксембург, квітень 2001 р.; Люксембург, жовтень 2002 р.). Четверта міністерська конференція відбулася 21 листопада 2005 р. в Брюсселі.
Таким чином, основні документи, що регулюють співробітництво в рамках «Північного виміру»: розроблені на основі рекомендацій першої міністерської зустрічі «Північного виміру ЄС» (Гельсінкі, листопад 1999 р.), затверджені на засіданні Європейської ради 19 червня 2000 року (2000 - 2003 рр..); розроблені на основі рекомендацій третьої міністерської зустрічі «Північного виміру ЄС» (Гельсінкі, листопад 1999 р.), затверджені на засіданні Європейської ради 12 грудня 2003 року (2004 - 2006 рр..); плани дій щодо «Північного виміру».
Рада Баренцева / Евроарктіческого регіону (РБЕР), Арктична рада (АР), так само як і Рада країн Балтійського моря (РКБМ) і Рада міністрів північних країн (РМПК), відіграють особливу роль в «Північному вимірі». Проголошеною метою Ради Баренцева / Евроарктіческого регіону є сприяння динамічному розвитку регіону, двостороннього і багатостороннього співробітництва. Арктична рада була створена в 1996 році за ініціативою Фінляндії для захисту унікальної природи північної полярної зони. Метою Ради країн Балтійського моря є сприяння демократичним інститутам, економічному співробітництву, радіаційної та ядерної безпеки. Рада міністрів північних країн сприяє координації співпраці між парламентами і урядами країн Північної Європи.
Отже, концепція "Північного виміру" може сприяти поліпшенню координації та підвищенню ефективності взаємодії між країнами ЄС, країнами регіону та регіональними інститутами. Незважаючи на те, що ініціатива «Північний вимір» із самого початку запекло критикувалася, в її рамках було досягнуто чимало, ключовою перевагою є те, що вона сприяла ефективному залученню Росії в європейські структури поза так званої «високої політики». Особливо важливо, щоб співпраця між сторонами ініціативи «Північного виміру» не розглядалася лише в контексті певних сировинних проектів, а була дійсно багатостороннєю і відігравала роль додаткової можливості всебічного розвитку регіонів сторін ініціативи. Її екологічний компонент не повинен обмежуватися лише проектами ядерної безпеки. І досягнення всіх цих цілей, а також подальший динамічний розвиток ініціативи стане ще більш можливим при появі певного політичного компоненту, спрямованого на досягнення миру і безпеки в субрегіоні.
Література:
1. Балтийский регион как полюс экономической интеграции Северо-Запада Российской Федерации и Европейского союза. / Под ред. В. П. Гутника, А. П. Клемешева. — Калининград : Изд-во РГУ им. И. Канта, 2006.— 392 с.
2. Пальмовский Т. Балтийская Европа: от идеи к стратегии / Т. Пальмовский // Балтийский регион. — 2009. — № 1. — С. 43—54.
3. Воронов К. «Северное измерение»: затянувшийся дебют / К. Воронов // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. —№ 2. —С. 76—86.
4. Бусыгина И. М. «Северное измерение»: стратегии участников / И. М. Бусыгина, М. Г Филиппов // Балтийский регион. —2009. —№ 1. —С. 55—63.
5. Разумнова Л. Расширение Европейского союза: «Северное измерение» / Л. Разумнова // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 12.— С. 84—90.
|
КОВАЛЕНКО Олексій Романович,